Глава 2. Не остання зустріч

 Понеділок, 17:20, офіс Вільямса.

“Є інформація, що в клубі “Чорна змія” вбито 27 цивільних людей, з них 9 персоналу. А також 30 людей, які являються охороною та один чоловік. Як нам передали кореспонденти, то був Іспанський мафіозі. На кожному із трупів на правій стороні шиї були дві крапки, вони нагадували укус. Експерти кажуть що ці крапки були наче намальовані фломастером, але чорнила впялися в шкіру дуже глибоко.” По телевізору в кабінеті чоловіка йшли новини. Джексфорд намагався себе десь діти. Його думки перервав Массімо. 

-Війна? -Сидячи на шкіряному дивані навпроти телевізора, Массімо промовив. Чоловік схожий на Джексфорда. Ростом 190 сантиметрів, мускулисте тіло та ярко виражені скули, але в нього були зелені очі.

-З чого ти взяв, що буде між нами війна?- Вільямс дивився на папери про поставки зброї. Массімо повернувся тілом назад, щоб подивитися на чоловіка.

-Я, як твій найкращий друг знаю тебе та ми з тобою вже дуже довго дружимо. Тому я знаю, що в тебе на думках. -На його лиці з'явилася посмішка. - У нас давно не було пекла.

-Вона вбила малу кількість наших людей, нам від цього ні холодно ні спекотно. - Він перевів погляд на свого друга. - Тим паче мені щось здається, що ми йдемо на дно. Вона запросто сама нас вб'є. Та я впевнений, це була не остання наша зустріч. 

Вівторок, 4:38, склади Вільямса.

Десять хвилин тому Джексфорда розбудив дзвінок Кіліана. Він сказав що на їхній території Несса вбила приблизно 200 їхніх людей. А Кіліану цю картину надіслали, як Несса заходить в величезний склад.

Вони вже зібрали команду та всі їдути до Несси, а точніше на свою територію. Джексфорд швидко глушить машину та так само швидко з неї виходить. Через дві хвилини він вже заходить в той самий склад. Несса стояла навпроти якихось людей. Ці люди стояли на колінах та дивилися в підлогу. А вона в свою чергу голосно промовила.

-Я хочу щоб кожний з вас дивився на мене! - Її грубий тембр голосу почув весь склад, ехо дає про себе знати. Старший Вільямс вже через секунду підійшов до жінки та поклав руку на її  шию, притянув ближче до себе та почав зміцнив хватку. Люди лисиці зреагували на його, а люди Вільямсів почали реагувати на її людей. Але Несса підняла руку догори. Всі опустили зброю. 

-Не думав, що ти така дурна, що полізна на мою територію. - Жінці здалося, що він це прошепів. Він почав зміцнювати свою хватку ще сильніше, але Нессі було якось все одно. -Ти хоч подумала, яку цифру моїх людей ти вбила? - Чоловік читав по її очах що їй байдуже.

-Джексфорд… -Кіліян прочистив своє горло.

- Я бачу ти хочеш війни. - Ще сильніше він стиснув її горло.

-Джексфорд, відпусти її. - Массімо почав підходити ближче до них.

- Ось тобі і війна. Задоволена? - Але чогось після цих слів Вільямс побачив вогник в її очах. 

-Вони - Вона легенько махнула головою в сторону, де чоловіки сиділи на колінах. - Пробралися на твою територію, повбивали твоїх людей. Мені доклали, що вони тут та я приїхала сюди. Тут вже були мої люди, які швидше приїхали за мене й затримали їх. - Всі мовчали. Тиша. Було тільки чутно, як йшов дощ.

-Вільямс. - У Себастьяна прорвався грубий, але тихой голос.

- Нехай, я повірив тобі. А тобі яке то діло до них, якщо вони не твої люди?- Несси лице почало червоніти.

-Вони мої вороги. Їхній бос відкрив на мене полювання. А тепер будь ласкавий, відпусти мене. - Всі вже почули по її голосу, що вона задихається. Як тільки Джексфорд швидко її відпустив, вона почала падати. Массімо побіжав до них, але вже було пізно, Джексфорд її піймав та підняв. Чоловік Нессу повернув боком до себе, щоб вони разом дивилися на чужинців.

Чоловік залишив свою руку на її талії, а сам повернув голову до своїх братів.

-Розпитайте їх.- Як тільки він закінчив промовляти, Несса його перебила.

-Доменіко вже їх розпитав. -Від імені “Доменіко” в Джексфорда стало серце. Але це напрасно. З толпи виходить чоловік років 35-ти, не старий та й не молодий. То був точно не той Доменіко, про якого думав він, тому Джек з полегшення видихнув. -Іранці. Їхній бос, все знайка, переплутав твою і мою територію. 

-А який між вами конфлікт? - Массімо звернувся до Несси.

-Я його не люблю, тому що він іранець та він продає зброю російським людям. - Несса прекрасно знала, що Вільямси більше нічого з росією не мають спільного. З боку хтось захихотів, то був Кіліян.

-Коли вже всі зрозуміють, що з ними не вигідно працювати. - Сказав Кіліян, роздивляючись іранців.

-З росіянами? -Перепитує Массімо.

-Так. - Старший Вільямс повертає голову на лисицю.

-Мені половину їх. -Джексфорд перевів свою увагу на іранців.-  Тобі вони потрібні більше ніж мені, тому я тобі їх поверну, коли використаю для своїх потреб.

-Бери всіх, але щоб до кінця неділі вони всі були у мене. - Несса відійшла на 5 метрів від Вільямса. Її люди, які тримали весь цей час іранців, кинули їх на підлогу та підійшли до жінки. Люди Вільямсів не гаяли часу та швидко перехватили чужаків. Несса підійшла до Джексфорда так, щоб між ними залишився один метр.- Але я хочу бачити всіх живих. Без ноги чи руки теж піде. Головне щоб вони говорили. 

Поки вона виходила стояла тиша, цокіт її підборів чули всі. Як тільки вони всі вийшли, Себастьян промовив.

-У нас всіх пошкоджена чи права чи ліва нога. Але це точно не пуля та не ніж. Що це може бути?

-Ядовита лисиця здеться “Ядовитою” тому що ставить крапки. А “лисицю” вона набула тим, що вона куди захоче запихає свої підбори. Вона одній шишці проткнула горло. - Сказавши все, Массімо почав розглядати всіх з ким вони мають діло.

-Підборами?? 

-Так, вона весь час на них. Справді то й найкраще, що вона це зробила. - Чоловік махнув рукою на іранців- Вони б не пробігли й 20-ти метрів