Глава 1. Пролог

Пять років по тому

“Чому тільки зараз почали говорити про смерть Ліліян? Чому саме через 5 років після її смерті. Мабуть, тому що сьогодні рівно 5 років як її не стало”. Саме такі думки мав Джексфорд, коли читав новини, які прислав йому Кіліян. В його думках крутилися спогади, як він з Доменіком вибивали ту саму дверь за якою находилась вже  мертва Ліліян. Як її кров капала по його руках, доки він її ніс до автівки. Через два роки страждання він викупив, а точніше забрав її два бізнеси та територію. Всіх її людей , це такі як Дамір, Доменіко та інші, він їх вбив. Причина була в тому, що вони багато чого знали.

Джексфорд стряхнув голову щоб хоть якось дівчину викинути з голови. До кабінету заходить два його брата.

-Не хочу тебе відволікати від читання новин, але у нас проблема в тому, що ти купив все що їй належало та вбив її людей, а так як всі про неї заговорили, то на нас теж падає не маленька частина уваги. Саме цікаве, те що про нас пагано пишуть та нам хочуть набити морду. - Кажучи Кіліян все ще стоян біля дверей, а ось Себастьян сів на чорне крісло неподалік від Джека.

-Ти хакер чи ні? В чому проблема видалити? - Джексфорд не відриває погляд від папки з назвою”Лисиця”. В тій папці було все про неї. Від її дня народження до її смерті. Там було все, що вона любила та ненавиділа. З ким вона спілкувалася та мала якісь ділові справи.

-Я намагався… -Як тільки Джек почув його слова, він сам собі сказав “краще б він мовчав”. В ту же мить Кіліян пошкодував, що зайшов до нього в кабінет. Старший брат перевів погляд на Кіліяна.

-Так, ти нічого не добився цим.- Закінчивши говорити Джексфорд почав вставати із шкіряного стільця. -В мене через годину зустріч в клубі “Чорна змія”. Мені без різниці як ви це повинні зробити, але уберіть нахрін новини де пишуть, що ми до цього причасні.

Понеділок, 14:35, клуб “чорна змія” 

Джексфорд вже як 30 хвилин сидить на співбесіді з одним із мафіозі. Клуб де зустрітися, вони вибирали рандомно. Але їхню розмову перервали крики. Спочатку вони не звертали увагу, але коли майже вся охорона пішла до низу та не повернулася, ось тоді їм щось не сиділося спокійно. 

Затишшя. Затишшя перед бурею.

 Гучний стукіт підборів, які наближалися до кабінету, були все ближче й ближче. З ноги вибивають двері та залітають до кабінету багато людей зі зброєю. Джексфорд зрозумів, що це чужинці. Розпочалась стрілянина, люди Джексфорда не вспіли реагувати, бо вони за секунду вже лежали мертві. Люди другого чоловіка-мафіозі та сам чоловік теж були швидко вбиті. Вільямс в недорозумінні дивиться на людей зі зброєю, які стали біля стін щоб звільнити прохід для когось ще. 

До кімнати зайшла жіноча тендітна фігура. Одяг жінки був весь чорний, діловий. Лице було закрите чорною маскою. Чорне подовжене каре. Вона пройшла до стола, але не сіла. Її сіро-синьо очі, пронзили Джексфорда. Вона кинула свій пістолет на стіл, він докотився на край стола, але не впав. Після цього жеста зі сторони жінки, чоловік підняв руки догори. Вони обидва цими жестами сказали, що вони без зброї. Жінка заговорила перша:

-Як тобі вдається жити з таким тягарем? -Договоривши, вона зняла чорну маску. Джексфорду лице було знайоме, першим спало йому на думку, що це Ліліян. Але в неї було не таке волосся, не такі очі, не такий вираз обличчя “він був якийсь холодний та суворий” подумав Джек. На його думку цю жінку потаскало життя.

-Хто до мене зараз звертається? -Чоловік трішки повернув голову в ліву сторону, щоб краще розглянути жінку.

-Несса. -Джей тільки хотів розтулити рота, але вона його перебила. - А ти наш всіма знайомий Вільямс.. Джексфорд Вільямс. - На її лиці з'явилася котяча посмішка.

-Відповідаю на твоє запитання. Я не вкрав її бізнес та те, все про що ти думаєш. - Несса сіла на стілець навпроти Вільямса. 

-О-о-о-о, я не про це. -Перед тим, як вона скаже, з її лиця впала усмішка. -Як же тобі не соромно, забивати болт на батька, маму та двох братів?

-Про що ти кажеш? - Вільямсу чогось не сидиться на одному місці, він випрямив спину. А вона нахилилася вперед та сказала.

-Дізнаєшся скоро, але я прийшла не по це. -Вона махнула рукою та на стіл впали фотографії з загиблими людьми Ліліян. Несса чекала, доки він продивиться всі фото. Джей зрозумів, що тіла тих людей було знайдено. -А по це. - І тут на стіл падає чотири великих сумки. Один з охорони відкрив тільки три, в них були тіла Домініка, Даміра та Крістофера. -Я попросила щоб червертий не відкривали бо не хочу щоб ти побачив знову Ліліян. -Не передати, яка була велика посмішка Несси, коли Джексфорд почув про четверту сумку. - Ну-у, якщо ти звісно мені не довіряєш то можеш відкрити її.

Звісно, Вільямс піднявся та почав відкривати сумку. Він її відкривав до того моменту поки не побачив відрубану голову Ліліян та фото в сумці на якому було показано що її могила розкопана.

-Її могила розкопана вже як чотири місяці, а ми знайшли саму Ліліян тиждень тому. Як бачиш над неї хтось добренько познущався.

-Хто ти така?- її сміх пролунав голосно.

-Ядовита лисиця. -Вона піднялась зі стільця, тому що чоловік почав підходити до неї.

-Я ж знаю що ти Ліліян.

-Ти слабкий та дурний, якщо так думаєш. Минуле затуманює твій разуй, вона мертва, сам же її рятував.

-Ти впевнена, лисичка?- Ухмилка з'явилася на його лиці.

“Лисичка” саме так він мене називав 5 років до того як я підготувала свою фейкову смерть. Було класно дивитися як від забирає мої бізнеса та територію, але тепер мені не потрібні не бізнес, ні територія.

Ось що Джексфорд хотів почути від неї. Він до самого кінця хотів вірити, що вона жива. 

Тепер його сім'я у мене, він цього не знає. Він не пам'ятає мене. Він не знає мене. Бо я “Ядовита лисиця”.Але вже дуже скоро він дізнається, що я граю з ним його ж зброєю…