Розділ 6. Падіння контролю

Генерал Брім стояв посеред похмурого кабінету, стискаючи в руці згорнутий пергамент і пригадував події минулого тижня.

Уже за півгодини після звістки про Калтура він скликав термінову нараду. У тронній залі зібралися командири гвардійців, пихкаючи від напруги. На троні, зціпивши підлокітники, сидів король Маврек III – низький присадкуватий чоловік у важкому чорному халаті. Його обличчя дьогтем налилося гнівом.

– Як це сталося? – голос Маврека зірвався на крик, коли він вимовив перші слова. Король здригався від люті, хоча намагався її приховати за шипінням. – Верховний жрець… мертвий?!

Брім виструнчився, ударивши кулаком у груди в жесті покори. У горлі йому пекло, бо і його самого душила злість. Та зараз потрібно було зберігати холодну голову – принаймні одному з них.

– Ваша Величносте, – чітко промовив генерал, – обставини ще з’ясовуємо. Наші люди прочісують храм і околиці. Кажуть, під час нічної меси стався вибух світла, і Калтур упав, охоплений полум’ям. Можливо, нещасний випадок або… – Брім ковтнув і додав те, про що гули вулиці: – …або, як подейкують, гнів Господа.

Маврек сплюнув, багряні плями виступили у нього на щоках. – Господа?! – він ударив кулаком по трону, і відлуння гулко розійшлося мармуром зали. – Це підступи зрадників! Спершу Совер, тепер Калтур… Хтось планомірно вбиває наших людей!

При згадці про Совера Брім мало помітно сіпнувся, але зберіг сувору міну. Лорд Совер, їхній спільник помер при дивних обставинах. Розслідування цієї події показало, що разом із рабинями, яких готували на продаж, зникли і документи, які Совер так старанно оберігав. Брім підозрював, що хтось забрав ті папери – але не думав, що ворог наважиться оприлюднити їх так швидко.

– Ваша Величносте, це ще не все, – озвався один з придворних, кивнувши на сувій у руці. – Сьогодні на світанку по всьому місту знайшли листівки. На ратуші, на воротах палацу, навіть на дверях шинків і барів…

– Листівки? – Маврек здивовано примружився. – Дай сюди.

Слуга поквапливо передав Мавреку сувій. Король пробіг очима кілька рядків – і різко стиснув його в долоні, пом’явши папір. Обличчя Маврека спочатку спохмурніло, а тоді набрало темно-лілового відтінку. Він жбурнув листівку Бріму, наче вона пекла йому руки. Генерал швидко розгорнув пом’ятий аркуш. Чорним по білому там було написано, хто сидить на троні: узурпатор, що залив країну кров’ю. Брім побачив і власне ім’я – у переліку тих, хто підписував королівські накази і звіти про постачання дурман-зілля, хто співпрацював з лжепророками і жрецями, котрі «моляться тільки золоту та наркотикам». На доказ до листівки були додані копії королівських указів із його підписом та фінансові відомості, здобуті в маєтку.

Слова попливли перед очима генерала. Серце гупало десь у горлі. Це був смертельний удар по репутації Маврека і всього їхнього кола – удар із тіні, завданий невідомо ким. Брім не знав кого і підозрювати. Усе, начебто, було під їхнім контролем. Та зараз важливіше інше: ці викриття вже ширяться містом. Він уявив десятки, сотні людей, що прочитали зранку таку «звістку». Скільки ж ненависті має закипіти в їхніх серцях?

– Народ налаштований вороже, аристократія мовчить… – пробурмотів Маврек. Його очі метали блискавки, але страх уже прокрався в погляд. Король стривожено глянув на Бріма. – Вони справді повірять цій підробці? У них тільки копії документів, вони нічого не доведуть, чи нетак? Поки Калтур був живий, церква тримала людей під контролем… А зараз…

– Зараз, Ваша Величносте, – похмуро докінчив Брім, – можемо мати заколот.

У залі запанувала тривожна тиша. Десь далеко у місті крізь вікна долинув глухий гомін – чи то ранковий гул базару, чи вже передвісник бунту. Брім перевів подих і рівним тоном почав викладати план:

– Потрібно діяти на випередження. Я вже віддав накази посилити охорону. Усі резервісти збираються в столицю. Ворога серед натовпу ми вирахуємо і знищимо. Але… – Він зробив паузу, обвівши поглядом присутніх командирів. – Нам бракує зброї.

Дехто з офіцерів здивовано звів брови. На папері королівська армія мала бути добре оснащеною. Та Брім, лише кілька днів тому, коли з’явився вільний час після смерті Совера, особисто перевірив стан арсеналу. Він згадав, як заглянув до одного зі складів і застав там підозрілу порожнечу. Потім виявилося, що спорожніли не лише той склад – з багатьох зникли мечі, списи, луки та обладунки. Відповідальні офіцери теж щезли, немов привиди. Картина вимальовувалася гірше не придумаєш: якщо почнеться повстання, їхнім солдатам нічим буде його стримувати.

– Отже, – підсумував генерал, – треба терміново налагодити закупівлю зброї. Якщо наші звичні постачальники зникли чи відмовляються, знайдемо нові канали.

Маврек судомно провів долонею по обличчю, витираючи піт. Король досі тримався, та паніка вже проступала у тремтінні пальців. – Робіть що потрібно, генерал. Грошей не шкодуйте. Лиш би втихомирити місто.

Брім вклонився. Нарада була закінчена – тепер кожен отримав свої завдання. Однак, перш ніж вийти з тронної зали, Маврек наблизився до Бріма і тихо мовив, щоб інші не чули:

– Цей граф якось приходив до мене з купою таких самих наївних сопляків, цей юнак заявляв, що Совер торгує людьми і багата ще різного, у нього були документи, які це підтверджують, проте за своєю наївністю він узяв їх з собою, тепер у нього нічого нема, усі ті документи знищені... Хоча народ його і слухає, проте він ще наївний ідіот з купою мотлоху про «честь і гідність» у своїй дурній голові.