Розділ 4. Тінь, що повернулася в Ревальдіс

Перші три дні Ейріан та Аліна провели у ретельному спостереженні. Вони винайняли кімнату навпроти маєтку лорда Совера, де Ейріан, приховавшись за важкими шторами, годинами спостерігав за входом, змінами варти та рухом служби. Щоранку рівно о восьмій змінювалась нічна варта – шестеро солдатів виходили, поступаючись місцем новій зміні, яка була численніша – десятеро. Вдень через головні ворота пускали гостей, перевіряючи запрошення та посвідчення. Слуги та постачальники заходили через бокові двері біля саду; там перевірка була менш суворою, і часто під час доставки продуктів чи вина сторожа відволікалась на кілька хвилин. Саме це і стало першою слабкою ланкою, яку Ейріан вирішив використати.

Шпигун, якому Дар заплатив кілька золотих, виявився балакучим: скоро вони дізналися про великий бал, що лорд Совер влаштовував у п’ятницю. Це був щорічний захід, куди збирався увесь бомонд столиці – ідеальний момент для завдання удару.

Поки Ейріан уважно відстежував маршрути охорони, Аліна сиділа за столом, оточена паперами та чорнилом. Її пальці вправно копіювали вензелі й підписи, переносили печатки на папір. Вона створила два комплекти бездоганних документів: посвідчення сомельє з далекого західного регіону, який мав забезпечити відбір елітного вина для лорда Совера, та перепустки, що дозволяли безперешкодний вхід у службові приміщення палацу. Коли вона показала ці документи Ейріану, він здивовано оглянув їх, а потім тихо промовив:

– Здається, ти могла б стати головною фальсифікаторкою всього Сілвельтану.

Аліна лише злегка посміхнулась у відповідь:

– Сподіваюсь, що нам не доведеться перевіряти їх міцність на практиці і все пройде гладко.

Наступного дня Аліна почала готувати суміш, яку називала «місячне кровотечіння». Вона працювала над нею всю ніч у напівтемряві маленької імпровізованої лабораторії. Рослинні компоненти ретельно подрібнювались, змішувались, нагрівались на повільному вогні й охолоджувались знову і знову, аж поки не стали прозорими, як вода. Вранці Аліна обережно продемонструвала Ейріану крихітний флакон:

– Лише кілька крапель у вині, й серце Совера зупиниться за лічені хвилини. Виглядатиме як інсульт. Ніхто нічого не запідозрить. Через пів години речовини розчиняться у крові.

Ейріан похитав головою, серйозний і зосереджений:

– Це буде швидка смерть. Значно милосердніша, ніж він заслуговує.

– Смерть – лише перший крок, – відповіла Аліна. – Головне – те, що буде після неї. Ми зробимо пам’ять про цю людину настільки чорною, наскільки він того заслуговує.

За день до балу Ейріан зустрівся з молодим помічником кухаря – юнаком років шістнадцяти, який мав поганий вигляд і явно потребував грошей. Він підійшов до нього під виглядом купця, що потребував «невеликої послуги». За п’ятнадцять срібних монети і обіцянку мовчати хлопчина погодився пронести пляшку вина у льох, підмінивши нею іншу. Ейріан ретельно пояснив:

– Пляшка має стояти у верхньому ряді біля дверей. Це спеціальний сорт, лорд особисто вибрав його. Жодна душа не має нічого запідозрити, зрозуміло?

Хлопець нервово кивнув, сховав монети в кишеню і зник у темряві провулку.

Увечері перед початком балу на кухні здійнялась метушня. Візит інспектора, що перевіряв якість продуктів, був запланований саме на цей час. У момент сум'яття помічник кухаря непомітно замінив пляшку у винному льосі. Саме ця пляшка мала потрапити на стіл Совера. Як і було заздалегідь обговорено, хлопець ледь надірвав етикетку, помітивши пляшку, щоб ненароком її не сплутали з іншими, адже декілька подібних вже стояли на тій поличці.

Одночасно з цим, Ейріан, переодягнений у форму офіціанта, впевнено, але без зайвого поспіху пройшов через бічні ворота маєтку. Підроблені документи, створені Аліною, бездоганно виконали свою роль – варта біля входу кинула на них поверхневий погляд і мовчки пропустила його всередину.

За службовими дверима панувала метушня: прислуга поспіхом розставляла таці з закусками, дівчата-служниці носили срібні підноси з келихами, кухарі сердито перегукувалися, а охорона стояла, похмуро спостерігаючи за рухом гостей. Ніхто не звертав на нього уваги – у цьому натовпі він був лише ще одним безликим слугою, якому належало зробити свою справу й зникнути.

Він неквапливо рушив до кухні, прихопивши порожній срібний піднос, ніби готувався забрати чергову порцію закусок. Там молодий помічник уже виставляв пляшки вина на стіл, готуючи їх для подачі в головну залу. Серце Ейріана прискорило свій ритм, коли його погляд ковзнув по пляшках і зупинився на тій, чия етикетка була непомітно позначена ледве надірваною етикеткою.

Спокійно, з удаваною байдужістю, він узяв саме цю пляшку, ніби випадково вибравши її серед інших. Наповнивши один окремий келих вином, він розташував його на підносі ближче до краю – це був келих, який мав потрапити до рук лорда Совера. Решту келихів він наповнив з інших пляшок, ретельно дотримуючись інструкції, яку заздалегідь підготувала Аліна. Саму ж пляшку, яка могла стати доказом, він сховав під нижню полицю столу, звідки пізніше планував її забрати.

З легким кивком помічникові, який навіть не звернув на нього уваги, Ейріан вийшов із кухні та попрямував до головної зали. Охоронець біля дверей перевірив документи вдруге, але нічого підозрілого не помітив і дозволив пройти всередину.

Опинившись у святковій залі, Ейріан без зайвих рухів зайняв своє місце біля стіни, тримаючи піднос із келихами. Гості поступово заповнювали простір, ведучи неквапливі розмови, а його погляд уважно, але непомітно вивчав присутніх, шукав потрібного моменту. Він мав непомітно опинитись поряд із Совером, саме у той момент, коли йому має знадобитись келих вина.