Будь обережною, щоб не пошкодувати

  ***

 Нічого не змінилося.                                          

  - Ми дійсно його взяли. Джокера притисли.          

  ***                                                                      

 Наш час.                                                                              

 "Як мені потрібна ця робота!"                              

 Хіба люди про таке мріють. Певним чином, варіантів було мало, стирчати у місті або просунутись у центр. Подолати ще одну сходинку.                                                            

 Іноді не треба повертатися.                                      

 Чим далі тікаєш від свого минулого, тим швидше руйнується майбутнє.                            

 Трініті була поблизу темних приміщень, у яких постійно була можливість виняйняти кімнату, - маленький поганенький квартал, який був поряд з банком. Банки мафії були гірше, ніж ненажерливі чудовиська у тебе під боком.                                                          

Іноді варто було замислитися, чому так виходить, що чорні та світло-карі очі дарують лише нещастя. Може бути долі у таких людей прокляті... Чи вони лишень намагаються знайти своє місце серед хаосу, а потім стають цим самим хаосом?                      

 У минулому році прокурор змінював офіс не більш великий. Сьогодення не подарувало нічого нового, адже у цей рік він змінював "офіс" вже у четвертий раз. Центр того урядового конгресу ніяк не реагував на просування нових законопроектів, хоч прокурор і старався. Влада Готема не хотіла змінюватися, та коритися справедливості. Гроші та корупція були важливі, тоді Трініті ще не розуміла, що хтось з відділу "Бетмена", теж бере у цьому участь. Час йшов, а вона бачила Дента і вбачала в ньому лише хороше...  Прагнення до добра, а не поступки та "відхилення" для Фальконе та мафії.                    

 Вони однозначно  могли побудувати, щось нове.

 Головний прокурор міста, жив за девізом :            

 Краса лиця - це половина приданого.                

 Він міг створити свою компанію та зробити "розвиток міста" реальним.                                

Хоч реальні слова й мало значать, але ж варто було спробувати, чи не так?                  

Але час спливав, а ніхто так і не наважився притягнути Фальконе до відповідальності. Він був недосяжним.                                        

  ***                                                                      

  - Ми дійсно його взяли. Притисли цю тупу наволоч. Нарешті наші по-серйозному узялися за цього Джокера.                                  

 Трініті лишень похитала головою :                    

  - Вони і самі впораються.                                  

Дент заперечив та відказав :                            

  - Я сам займуся цією хворою наволоччю. Копи збожеволіють від радості.                            

 "Ти ще про заздрість мені розповіси."                

 Ледь дотягнувши купу книг вона залишила їх на столі. Дент завбачливо звільнив місце поряд з компом. Кабінет був новенький, але той другий, був ще кращим.                          

  - Ти в нас людина великого рангу.                

Дент махнув, мовби Кому ти кажеш.                  

  - Припини, ми виграли два суди. Тепер з Мароні кепкують усі. Якщо казати про тебе...                               "Мене хоча б не намагалися пристрелити..Та так, давай казати про мене.              

 Їх перебили.                                                    

  - Його відвезли в ізолятор. Кажуть, потрібні присутні, щоб...                                                  

 Дент та Трініті перезернулись. Старший лейтенант вже кудись телефонував, витираючи спітніле обличчя, він видихнув :        

  - Сюди, нуно йдіть за мною.            

 Вона вступила в розмору :

  - Не думаю, що йому варто там бути. Я можу бути присутньою і цього буде достатньо.                       Присутність.                                                      

 Візьми Все Під Контроль.                                  

 Його речення розгубило. Було відчуття, ніби увесь цей час (дивлячись очі в очі) її били кувалдою.               "Сюрпризи завжди бувають. Нащо, він це сказав?"                                                            

 М'яко, тягуче :                                              

  - Думаю..я тобі потрібен.                                

 Джокер вишкірив зуби та виплюнув :                  

  - І думаю, я потрібен тобі живим.                          

  - Не думала, що люди без мозку можуть про щось міркувати.                                        

Крижинка, яка була в очах розросталася. Це був не страх, ще ні.  

  Подеколи люди більше походять на тварин, аніж на справжніх людей.                                          

  - Щиросерда та добра детектив... Що ж мені нічого додати...                                            

 Більше він на неї не дивився, неначе з усіх сил уникав її презирства та роздратування. Стіна не похитнулася.                                        

  - Що там по його справі...  Справа ж хоч є, хоч щось ?                                                          

 Трініті з усіх сил не зважала на свое "бажання працювати в такій команді". Один з них крутить "щось з дружиною Гордона", другий інколи неврівноважений, а про Дента, про прискіпливого Дента, вона мовчала.                                                        

  - Знаєте, я здебільшого мовчу. Проте тут має бути склянка з водою, хіба ні? - Джокер облизнув губи та хитнувся на стільці.                

 "Почалося."