- Ти замислилась, люба?

(   - У нас все ок. - Голова відділу всміхнувся.

  - Схоже, добре..що я не живу з цим егоїстом. Але...що ще може придумати цей егоїст - вона промовчала. Голова відділу, та ще й прокурор нічого не помітив. )

  - У Вас такі самі очі, як і в мене. У інших таких очей нема, ніби синій вогник. Такі світлі, і такі сині.

  - Вибачте, але в мене чорні очі - дівчина зупинилась.

 Повернись у цей момент.

 Розмальоване обличчя та шрами. Брудні руки.

 Повернись.

 Недалекий час, той час, що подарував відвагу...або щось нове. Так, таке нездійсненне. .

  - Слухай, це не на часі, але ми маємо пообідати. Я реально хочу жерти.

 "Коли завжди."

  - Поки ти розмірковуєш, ми втрачаємо нашу каву. Жінко, якби ти відповідала на смс вчасно, то може тоді...

 Жіночі очі були не веселими, а навпаки аж занадто сумними.

  - Господи, стулися вже. Милий хлопцю, досить.

 Він кахикнув :

  - Добре, що мені поки офіційну посаду не дали.

 "Добре, що по потилиці не надавали. Він ще й про посаду балакає, мрійник."

  - Люба дівчино, пішли.

 Вони узяли декілька пакетиків цукру та ще каву. Коли доєдналися до решти, він одразу ж ухопив кекс без цукру, дівчина зупинилася біля поліцейскої машини та примружила чорні очі.

 Якийсь командир сказав :

  - Ви тут не офіційно. Тож до списку вас не вносимо, уторопали?

Зараз візьмемо тих покидьків, а пізніше я переговорю з ним. Уявляю, як Сальваторе впаде на коліна та буде випрошувати повернути рапорта. Він благатиме...

 Хлопець підійшов, він продовжував незважаючи на інших поліцейських :

  - Ми випереджаємо час. А ти уявляєш, як затурканий містер Сальваторе буде бігати у трусах згрібаючи свої грошики та ховаючи свій дорогоцінний годинник з іншими коштовностями?

 Дівчина зробила хвіст та сховавши браслет кивнула :

  - Було б прикольніше, якби хтось вже реально вирішив діяти. Наприклад... Ну наприклад, пограбував банк цього Сальваторе, або щось ще.

 Світло-карі сяйнули і він спитав :

  -  Жорстко.Ти при зброї ?

  - Звісно. Чому ти питаєш, якщо непокоєшся...

  - То з'їж кексик і стули писок, чоловіче!

 Вона усміхнулась, але не відповіла.

  - Ми закриємо це підриємство. Виведемо усе з ладу та головне проконтролюйте, щоб опечатали увесь цей чортів перший поверх.

 Він поглянув на напарницю :

  - Як у нього ще мозок не вибухнув від такої серйозності. Кхм...

 Дівчина помітила якийсь рух зліва. Не надто далеко, але і не надто близько, почувся сміх та якесь гудіння. Міст та якісь люди. Діти.

 То був велеченький місток, тепер вже старий і трухлявий. Здавалося, частина поручнів відчинилася та провисла більше звичайного.

  - Слухай, як думаєш? Може змінити зачіску, сходжу до перукаря, а може мені зробити горщик. Бо якщо в мене буде щетина, ну знаєш буде так серйозно.

 Він перевірив запобіжник. Тонкі пальці побігли до кобури.

  - Годі виглядати так самовпевнено. Перевагу тут має хіба що цей "командирський упир. Я зрозуміла, що ти пожартував.

 Хлопець фиркнув.

  - Уперед! Давайте, уперед!!

"Як файно, що саме нас запросили на цю зустріч"

 Хто міг знати, що там будуть нападники ?

 Було надто темно та вогко. Вони прийняли рішення розділитися, щоб не витрачати часу. Усі думали що це нормальна ідея, адже груп було аж дві.

 Усередині простір звужувався й дівчина більше не чула проклятть хлопця. Тепер вона сама перечипилася, апарат нічного відстежування був нівроку, але він дійсно був заважкий.

 Здалося, чи хтось привернув її увагу? Трініті не відступила.