21.2

Навіть в напівтемряві кімнати було зрозуміло, що саме тут заховано. Оглянувши все це неподобство, Аня тихо вилаялася. Не дарма вона відчувала дежавю. Зараз перед її очима відкрилася картина дуже схожа на ту, що вона вже бачила. Всю, треба сказати величезну, кімнату пронизували гілки і коріння кришталевого дерева, тільки тепер воно мало насичено червоний колір, здавалось, що по його жилам тече справжнісінька кров. Кожна гілочка ледь помітно світилася, наповнюючи кімнату червоним світлом. Була і ще одна відмінність, зі стелі звисала сила силенна коконів, в яких щось копирсалось та інколи пищало. 

- Що це таке? - побачене шокувало Кейт.

- Виводок потвор. Створи щит на себе і на мене, є ризик, що нас завалить. А я займуся цією гидотою. 

Як тільки дівчина відчула на собі щит, вона знову створила свої бумеранги і запустила їх в глиб кімнати. Відразу ж почувся страшенний вереск, корони були живі і зовсім не хотіли помирати. Але Ані було все одно на їхні бажання, вона один за одним знищувала личинки майбутніх потвор. Вже через декілька хвилин, дівчина зрозуміла, що бумерангами тут нічого не вдієш, занадто багато цілей, вона і до ранку не встигне їх викосити, а часу не так багато, рано чи пізно сюди навідається охорона і хто знає, кого вони можуть з собою привести. Її інтуїція підказувала, що це не основне джерело ворожої сили. Тут було щось ще, більш загрозливе, от тільки що? На це питання вона не мала відповіді. 

- Катю, я зараз спробую знищити дерево, але від цього тут все може обвалитися. Вклади всі сили в щит, - сказала подрузі Аня, намагаючись перекричати вереск, що доносився із коконів. 

Зробивши глибокий вдих-видих, вона врешті наважилася створити пульсар. Аня розуміла, що один неправильний рух і їх привалить тонами цегли і бетону. Руки трусилися від напруги, а подолати хвилювання не виходило. Внутрішній голос підказував, що вона робить все правильно, але сумніви все одно не давали спокою. Нарешті дівчина зібралася і таки запустила декілька пульсарів в стовбур дерева. На цей раз воно виявилося більш живучим, і від ударів лише покрилося тріщинами, проте продовжувало живити кокони, що залишились. Це розлютило Аню, адже зазвичай у неї все виходило з першого разу, а до хорошого швидко звикаєш.  Поразка змусила її діяти рішуче. Вона створила ще декілька пульсарів і прицілилася, аби знову потрапити в те саме місце. Дерево знову встояло, з тією тільки різницею, що тепер майже половина гілок перестали світитися і почали відпадати разом з коконами. Останні не забули нагати про свою скору смерть знову ж таки гучним і огидним вереском. 

Лише з третього разу Ані вдалося нарешті зробити стовбур, дерево повністю вкрилось тріщинами і дзвінко посипалося на підлогу. Дівчатам довелося прикрити вуха руками, аби не оглухнути від передсмертного крику істот. Втім продовжувалась ця звукова атака не так вже й довго. Без живлення від дерева кокони швидко гинули. Аня навіть тихенько вилаялася, як можна було відразу не додуматися до того, щоб знищити дерево, а не витрачати силу та час на кокони. Вона піддалась емоціям, і навіть не намагалася залучити здоровий глузд, як постійно вчив її Теон. Заспокоювало лише те, що врешті вона знайшла правильний шлях вирішення проблеми, а значить не настільки безнадійна. 

- Тут ще щось є, - сказала Катя. 

- Я не всі кокони знищила? 

- Ні, це щось інше, не живе, але при тому… живе. Не знаю як пояснити. 

- Ну наші маленькі личинки також сильно живими не назвеш.   

- Інший запах, не огидний, а такий… - Катя задумалася, вона не знала як пояснити максимально влучно. - От уяви, що ти в бібліотеці, і згадай цю суміш ароматів паперу, фарби для друку і пилу, щось схоже на це. Але я прямо відчуваю, що це не жива енергія. Але як таке може бути не розумію.

- Цікаво, і звідки йде цей запах?

Катя вказала пальцем на дальній кут кімнати. Йти по підлозі рясно встеленій коконами з мертвими вже личинками та уламками кварцового дерева не дуже хотілося, але вибору не було. Потрібно було перевірити, що ж так дивно пахло і турбувало Кейт. Дівчата акуратно пробралися в той куток, оминаючи найбільш завалені ділянки кімнати. 

- Господи, скільки ж їх тут було, - раз по раз шепотіла тихенько Кейт, але продовжувала рухатися вперед. 

Врешті вони опинилися в тому самому кутку, в який її так гнав її дар. Катя першою помітила те, заради чого вони сюди прийшли. І не втримавшись, голосно викрикнула.

- Книги, це були книги. 

Аня підійшла ближче і нагнулася аби взяти старезні фоліанти, здавалось вони от-от розсиплються навіть від найменшого дотику. Варто було їй доторкнутися одного з них. Як книги яскраво спалахнути зеленим сяйвом, а потім так само раптово те сяйво і зникло. Аня перевірила фоліанти на присутність проклять чи захисної магії, але нічого не виявила. Після цього вона взяла до рук одну з тих книжок і швиденько її полистала. З перших же сторінок стало зрозуміло, що саме потрапило до її рук. І це вже було вкрай цікаво. 

Позаду щось тріснуло і заскреготало. Дівчата синхронно обернулися в ту сторону. Завдяки світлу пульсарів вони побачили, як по стіні швидко розповзається величезна тріщина. Все таки будівля не витримала і почала руйнуватися. Зі стелі відвалився великий шматок штукатурки. Дівчата довго не думаючи, що є сили дременули до виходу. Не було гарантії, що щит може захистити їх від обвалу, а ризикувати взагалі не хотілося. Як на зло, на самому виході з приміщення, вони наткнулися на групу солдатів, які скоріше за все мали замінити своїх попередників на варті, але, як то кажуть, не судилося. Перших двох добряче підсмажила Катя. Вона це зробила виключно машинально, з переляку, занадто зненацька та погань тут з’явилася. Іншими ж зайнялася Аня. Їхня смерть була миттєвою. Можливо якби не страх бути заваленими, вона б і змусила їх трохи постраждати, але їм пощастило.