РОЗДІЛ 14.2

Краєвиди гірської місцевості зачаровували. Дівчина, яка видавала завдання, досить добре виконала доручення Теона, вона справді знайшла неймовірно мальовниче місце. Навколо височіли гори, засніжені верхівки яких ховалися високо у хмарах. Землю встилав соковитий яскраво-зелений мох і де-не-де пожовкла трава. Осінь тут входила в свої права і розфарбовувала природу в свої кольори. Низенькі покручені дерева все ще зберігали на собі залишки блідо-зеленого листя, яке от-от пожовтіє. З гори спадали потоки води, утворюючи на землі невелике кристально-чисте озеро. За водоспадом виднілася глибока печера. Аня навіть уявила, як було б чудово поплавати в тому озерці. Але вже через хвилину від цієї думки її пересмикнуло, занадто холодно було в цій місцевості. В Піднебессі, не дивлячись на початок осені, все ще зберігалася тепла погода, а тут в горах повітря було занадто свіже, з легкими нотками морозності. Дівчина сильніше закуталася в плащ. 

Вони зі світлим уважно оглядали місцевість, в пошуках будь-яких проявів потойбічних. На кам’янистому березі озера Теон знайшов ледь помітне вигорівше коло з розсипом різноманітних символів. В повітрі виразно відчувається запах сірки. 

- Ось тут вони і прорвались, - констатував побачене верховний. - От тільки куди поділись далі.

- Теоне, це не місце прориву, - Аня продовжувала уважно вивчайте обвуглене коло на камінні, щось в ньому було не так.

- Ми ж вивчали з тобою прориви потойбічних, основні ознаки…

- Ідеально рівне згарище, запах сірки, суттєва зміна температури повітря і  рунічні символи, - не дала йому договорити дівчина і сама перелічила всі ознаки. - А тепер придивись уважно, символи відрізняються.

На його обличчі з’явилася поблажлива посмішка, він вже хотів запевнити Аню, що вона помилилася, навіть рот для цього відкрив. Але і сам помітив те, про що вона говорила. Символи дійсно були схожі, але не в тому порядку, а в деяких місцях взагалі неправильно зображені. Світлий довго вдивлявся в коло і врешті решт вилаявся. Скільки за останній час таких фальшивих місць прориву було? Скільки помилок він наробив через свою самовпевненість? І головне, чи тільки він один був таким бовдуром? 

- Який же я ідіот, - вголос констатував Теон. - Запам’ятай на майбутнє, якою б досвідченою ти не була, скільки б завдань не виконала в минулому, завжди уважно вивчай дрібні деталі. 

Світлий продовжував вдивлятися в «місце прориву». Йому згадалися слова Адама, а що як сірі дійсно знайшли спосіб створювати нижчих демонів, і тепер роблять все, щоб підставити потойбічних. От тільки навіщо їм це? Питання поки залишалось без відповіді. 

- А ще я знаю куди вони пішли, - сказала Аня і вказала пальцем на невеличкий храм, що знаходився на одній із гір. 

- Як тобі це вдається? - Теон був вражений її здібностями бачити те, що не бачить він.

- Звичайнісінька уважність, ніякої магії, - дівчина знизала плечима в рішуче попрямувала в сторону храму.

На перший погляд він знаходився досить близько, можна сказати, що так воно і є, але був один нюанс. Храм знаходився занадто високо, до нього вели численні сходинки, старанно витесані прямо в горі. До того ж цей занадто працьовитий майстер не шукав легких шляхів, адже він зробив сходи не по прямій, а у вигляді спіралі, яка оперізувала всю гору. 

Якби не довготривалі і виснажливі тренування, Аня здалася ще б на першій сотні сходинок. Але їй вдалося подолати більше п’ятиста, поки вона не спіткнулася від втоми. Гірське повітря і так занадто давило, а разом з фізичним навантаженням дихати взагалі ставало дедалі важче. Теон же виглядав все ще максимально бадьорим, немов він не пройшов, а пролетів всі ті сходи. 

- Доведеться левітувати, бо поки ми пішки піднімемося, потойбічні знищать тут все, - врешті решт сказав він. 

- Що робити? - дівчина звісно знала, що таке левітація, але про те, що охоронці можуть літати, чула вперше. 

Проте світлий не став нічого пояснювати, просто притягнув її до себе і міцно обійняв за талію. Аня хотіла вже обуритися, але саме в цей момент Теон створив пульсар і направив його в землю, промовляючи якісь незрозумілі слова. Вони почали спочатку повільно, а потім все швидше в швидше підніматися над землею. Дівчина спочатку злякано вчепилася в шию світлого, аби не впасти. А потім глянула вниз, і від захвату аж заверещала. З висоти відкривався неймовірний краєвид, який би вона точно не помітила, піднімаючись сходами, занадто багато сил забирало це заняття, щоб ще й звертати увагу на навколишній світ. 

Блакитний пульсар Теона перетворився в стовп світла, який трохи нагадував полум’я, що виходить із сопла ракети при запуску. Це порівняння здалося Ані досить кумедним і вона подавила сміх, що рвався назовні. 

Тим часом Теон почав приземлятися. Місце для цього він обрав ідеальне, прямісінько на майданчику біля входу до храму. Тут було ще гарніше ніж внизу. Але якщо там вражала краса природи, то тут вже зачаровувала саме архітектура. Ані завжди подобалися будівлі в азіатському стилі, але раніше вона бачила їх лише на картинках чи в відео, зараз же перед її власними очима постав справжній буддійський храм. Його багате золоте оздоблення сяяло на сонці, роблячи і так ясний день ще яскравішим. Перший поверх утопав в зелені і квітах, бруківку на майданчику перед храмом вже почали встеляти перші пожовклі листочки. Тут панувала лякаюча тиша. Здавалося б на перший погляд справжня ідилія, місце де можна відпочити душею, але щось насторожувало. Можливо справа була в тому, що Аня так і не відпустила Теона, втім як і він її. Помітивши цей маленький нюанс дівчина, немов ошпарена відсахнулася від світлого. Теон же тільки посміхнувся.