РОЗДІЛ 8

Тиждень пролетів немов один день. Аня, як і всі новачки, вже досить вільно почувалася в місті і звикла до нового життя. Вона старанно відвідувала заняття і весь вільний час проводила в бібліотеці. Історія людства досить тісно перепліталася з літописами охоронців. Останні дуже докладно фіксували всі події, які відбувались на Землі, здебільшого бібліотека складалась саме з таких собі історичних збірок, де детально описувалися ті чи інші історичні епізоди. 

Охоронці завжди існували поруч з людьми. Вони рятували, змінювали хід історії, підштовхували до неймовірних відкриттів або ж навпаки не дозволяли людству дізнатися те, що може їх знищити. Не завжди охоронці були невидимі людському оку, тривалий період про них знали, їм поклонялися неначе божествам. Але все як завжди зіпсувала людська жадоба і заздрість. Середні віки, інквізиція, гоніння чаклунів, все це було спрямовано в першу чергу на знищення охоронців. Представники релігії не бажали конкуренції, вони хотіли стати єдиним джерелом божественної сили і волі на Землі. Це вилилося у довгі роки переслідувань, які не принесли нічого окрім масових страт невинних людей. 

Саме це і стало поштовхом до появи клану сірих. Частина охоронців не змогла більше миритися з ненавистю від тих, кого вони так дбайливо оберігали, заради кого щоденно змушені ризикувати своїм життям. В деяких джерелах згадувався епізод, коли інквізиторам таки вдалося поневолити одного з охоронців. На декількох сторінках розписувалися тортури, яких зазнав бідолашний, а в кінці кінців його спалили на вогнищі. Проте в більшості джерел ця інформація спростовувалась. Автори вказували, що це просто страшна казочка, придумана для наступних поколінь охоронців, які тепер мали працювати непомітно для людського ока. Інші ж стверджували, що ця історія вигадана прихильниками сірих, або хоч якось виправдати їхній відкол і дії направлені проти рівноваги. Скоріше за все правди вже не знає ніхто.

Аня ретельно вивчала все що пов'язано з потойбічними і сірими, адже ворога потрібно знати в обличчя. Все її нутро бажало прямо тут і зараз вступити в бій, знищувати всіх, хто хоч трохи може зашкодити рівновазі, напевно таким чином проявлялася її кров охоронця. Проте ставати до бою занадто рано, вона все ще не опанувала свою силу, навіть не знала як нею користуватися. Книги з практичної магії її манили, але вона, як і обіцяла Афіні, поки не поспішала з цим. Тим більше, що в ній все ще нікуди не зник страх зашкодити комусь. 

Вчора Аня засиділася допізна за книжками, вона якраз натрапила на детальний опис всіх видів потойбічних істот. Дівчина довго вдивлялася в зображення пентаграми з безліччю невідомих їх заковиристих символів, яка являла собою портал з Потойбіччя. Саме через них вся ця погань і потрапляла на Землю. В її пам’яті проскочило щось невловиме, ледь помітне. З'явилося відчуття, що вона вже зустрічала щось подібне, от тільки де і коли незрозуміло. Ця думка не давала їй спокою цілісінький день, але пригадати так і не вийшло. 

Цього дня була її черга готувати вечерю, тому до бібліотеки Аня прийшла вже пізно ввечері. Вона вже добре орієнтувалася тут і чудово знала, що бібліотека розбита на сектори, кожен з яких мав свою тематику. Тут можна було знайти що завгодно, від древніх фоліантів з практичної магії, до земних любовних романів. Жінки вони і в Піднебессі жінки, і так само схильні до читання романтичної літератури. 

Аня впевнено йшла до необхідного їй сектору, щоб покласти на місце вчорашню книжку і взяти щось новеньке, але несподівано наткнулася на парочку, що безсоромно цілувались між полицями. Вона не відразу впізнала їх, але краще б це взагалі не сталося. Денис стояв до неї спиною, тому не знав про її появу, в той час як маша відразу ж помітила її. Вона перервала поцілунок і сильнише прижалася до Дена, а для повноти картини обвила його своєї довгою стрункою ногою. Він же в прямісінькому сенсі присмоктався до її шиї, неначе отой вампір. Марія вигнулася і здається навіть застогнала, але при цьому вона уважно дивилася на Аню з такою переможною усмішною, немов виграла найважливіший в житті приз. Врешті Маша відірвала від неї свій погляд, але лише для того, щоб знову злитися в поцілунку з Деном. Зі сторони виглядало це вкрай огидно, але Вишневську такі дрібниці мало хвилювали, та й, скоріш за все, в її уяві той поцілунок був як у кіно. 

Жагою до підглядання Аня ніколи не страждала, тому трохи відійшовши від шоку, відразу ж втекла.На душі було гидко і хоча обслинювали там саме Марію, брудною відчувала себе вона. В її голові знову і знову прокручувався той єдиний поцілунок з Цвєтковим. Судячи з задоволеного вигляду Вишневської її на відміну  від Ані точно не нудило, а значить цілувався Ден не так же й погано. Виходить проблема була в Ані.

Занурена в свої думки вона навіть не розуміла куда йде, ноги самі вели її в невідомому напрямку.  Отямилася вже аж на самісінькому краю землі. Ще крок і далі прірва. Аня важко зітхнула і сіла на той край, звісивши ноги в безодню. Чомусь тут їй було легше, хоча серце все ще болісно щемило. Знати про їхні стосунки і бачити на власні очі різні речі. Їй було жаль себе, своє пошматоване серце, аще неймовірно соромно за власну тупість. Денис не заслуговував і однієї сотої тієї любові і уваги, які вона йому присвятила. Звичайнісінький козел, який просто використовував її наївність і доброту.Відраза, яку Аня відчула після їхнього першого і останнього поцілунку, розповзлася по всьому тілу і захопила мозок. Тепер вона точно не хотіла мати нічого спільного з цим чоловіком. Напевно зрозуміла це Аня ще після тієї зустрічі під під'їздом, але просто за звичкою продовжувала любити. 

Так, саме любити, а не кохати, ці слова неначе й зовсім однакові але такі різні. Кохають людину, справжню, живу. А вона любила образ, який сама ж і придумала. Ден не був тим казковим лицарем, яким вона малювала його в своїй уяві. Не був він і злодієм, Денис… він просто ніякий, не хороший і не поганий, та це і не важливо, він просто не її.