РОЗДІЛ 4

Місце куди Аня перемістилась з кожною секундою вражало все більше і більше. Неймовірна казкова краса зачаровувала. Дівчина завжди вважала себе типовим дитям асфальту і бетону, вона мало цікавилася природою і більше захоплювалась архітектурою, але тут приголомшувала ледь не кожна травинка. Можливо на її перше враження впливало і передчуття чогось магічного, тому і все навкруги здавалось якимось дивним і неймовірним, але якби там не було вона все одно отримувала неймовірну естетичну насолоду від побаченого. 

Тут і трава була зеленіша, і квіти яскравіші, а от дерева навпаки нижчі і якісь тонші, витонченіші. Переважна частина місцевої флори нічим не відрізнялася від земної, окрім більш насиченого кольору. Але все навкруги було вкрито неначе якимось туманом. Ані здавалось, що вона у сні і все навколо нереальне. 

Більше всього дівчину дивували її власні відчуття. Хоча вона не знала де опинилась, що її чекає, але в її душі оселився такий довгожданий спокій. Здавалось, що вона нарешті повернулась додому після тривалої відсутності. 

- Де ми? - несподівано запитала Аня. 

- Я думала ти вже і не спитаєш, - незнайомка усміхнулася. - Ми у Піднебесному місті. Тобі скоро все розкажуть, зачекай трохи. 

Аня вже зробила перший крок, щоб піти далі, але її супутниця не поспішала. Вона критично оглянула дівчину, особливо величезну пляму від кави на її блузці. Незнайомка похитала головою, а тоді наказала стояти рівненько і не ворушитися. Вона щось пробурмотіла собі під носа і на її долонях з’явилися невеликі вогняні кулі. Зробивши якісь чудернацькі рухи руками незнайомка направила на Аню ті кулі, за декілька сантиметрів від іі тіла вони розчепилися на безліч малесеньких іскорок. Дівчина зажмурила очі, на якусь мить вона навіть злякалася, що просто згорить заживо. Але відчула тільки приємне тепло. Відкривши очі, Аня помітила, що її блузка була бездоганно чистою. Від кави не залишилось і сліду. 

- Дякую, - вона була просто щаслива, її одяг врятовано. 

- Нема за що, - з усмішкою відповіла незнайомка.  

Не сказати, що така відповідь задовольнила Аню. Проте вона чудово зрозуміла, що подальші розпитування не дадуть їй ніякої інформації. Сказали почекати, вона почекає.  Тим більше наступної миті їй було вже не до запитань. Якщо до цього їх з усіх сторін оточував якийсь парк, чи сад, то тепер перед очима постало саме місто у всій своїй красі. 

Витончені білокам’яні будівлі неначе з сторінок казок, здавалось тут живуть чарівні ельфи. Повсюди зелень, квіти, статуї, які здавалось, от от оживуть, такими реалістичними вони здавались. Майже всі будинки мали просторі тераси оздоблені химерними колонами та різноманітними видами плюща. Дорога викладена білою бруківкою, якою, на відміну від київської, було досить зручно ходити, магія та й годі.

Довго роздивлятись місцеву архітектуру не було часу, незнайомка досить швидким кроком рухалася вперед і Аня намагалася від неї не відставати, не вистачало ще заблукати в незнайомому місці. Вона чомусь була впевнена, що в неї буде ще безліч часу, щоб намилуватися місцевими краєвидами. Аня зрозуміла для себе одну дуже дивну річ, вона, чи не вперше в житті, відчувала себе на своєму місці. Чомусь це дивовижне місто, яке вона бачить вперше в житті, їй захотілось назвати своїм домом. 

Задумавшись, Аня навіть не відразу помітила, що вони зайшли в двір одного із будинків. Він здавався значно більшим і багатшим за інші, справжній палац з розкішним садом і величезним фонтаном. 

Коридорами палацу туди-сюди ходили люди в темному одязі, інколи поруч з ними йшли хлопці і дівчата з такими ж як, напевно, і у самої Ані перелякано-здивованими обличчями. Вона розуміла, що не одна тут така, від цього ставало спокійніше на душі. 

- Афіно, щось ти забарилася, Адам вже декілька разів питав про тебе, - звернувся до Аніної супутниці один з чоловіків в чорному.

- Та у мене тут трішечки нестандартна ситуація, довелося затриматись, - з посмішкою відповіла вона і ледь помітно кивнула голову в сторону Ані. 

- Що злякалася і не хотіла йти? - добродушно запитав незнайомець.

- Та ні, якщо хто я злякався, то скоріше я. Гаразд, нам час іти, - відповіла дівчина, яку виявляється звали Афіною, і повела Аню далі. 

Йти довелося недовго, вони піднялися на другий поверх і підійшли до однієї з безлічі дверей. Афіна тихенько постукала, отримавши дозвіл, вони зайшли в кімнату, яка виявилась кабінетом. 

На відміну від інших приміщень, в яких Аня вже встигла побувати, ця кімната виявилась досить темною, але, незважаючи на це, комфортною і затишною. Пахло книгами і терпким чоловічим парфумом. За широким столом сидів чорнявий чоловік. Що можна про нього сказати? Він був неймовірно гарний. Це перше, що спало Ані на думку. На перший погляд типовий альфа самець, високий, сильний, брутальний, з мужніми рисами обличчя, просто справжній еталон чоловічої краси. Але Аня відчувала в ньому якусь приховану дитячу м’якість, навіть хитрий, самовпевнений погляд його темно-карих очей не міг змінити її думку. 

Чоловік безсумнівно чудово розумів які емоції і відчуття викликав у представниць протилежної статі. Такі як він насолоджувались увагою жінок і вміли справити враження. Кожна деталь в ньому причаровувала, від гіпнотизуючого погляду і пухких губ, до одягу. 

Він, які і всі місцеві був одягнений в чорне, проте його вбрання дещо відрізнялось. Аня вже зрозуміла, що трохи чудернацький костюм з плащем, які одягнені на Афіні, були тут за форму, чи щось на кшталт того, адже майже всі кого вони зустріли в цьому будинку, мали однаковісінько вбрання. Цей же екземпляр відрізнявся від інших. Незважаючи на таку саму кольорову гаму, він був одягнений в шкіряні штани та сорочку, яка підкреслювала його кубики на животі. Аня навіть подумала, що йому варто було б підібрати одяг на розмір більше, аж занадто він його облягав.