ВСТУП

Піднебесне місто

Яскраво-червоний світанок. Символ нового життя, вічного відродження. Проте сьогодні він викликав лише порожнечу в душі, горе, яке скувало всі думки. Але цей світанок дійсно був початком нового життя, життя без тих, хто віддав себе в жертву заради спокою Піднебесного міста, та всього людства. 

На горизонті щось спалахнуло яскравим блакитним світлом, яке так сильно вирізнялося на фоні залитого червоним сонячним промінням неба. Вмить стало неприродно тихо.

- Ритуал завершився ус… - Адам хотів сказати “успішно”, але це слово стало поперек горла, неначе риб’яча кістка, прокашлявшись, він продовжив. - Все завершилось, ми в безпеці. 

З темного кутка в глибині кімнати донісся надривний плач Кіари. Вона чудово розуміла, що ці слова стали початком її особистого горя. Вона до останньої секунди сподівалася на краще. Але слова Адама вбили останню надію. Тепер вона кругла сирота. Втім як і всі присутні в цій кімнаті. 

- Кіаро, я тебе прошу, будь сильною, - тихо промовив до неї Теон, він вже декілька годин тримав її за руку, намагався підтримати, зменшити її біль, проте дівчина цього навіть не помічала, як і Адам, хоча останній можливо просто робив вигляд. 

Теону не залишалося нічого іншого, як погрузити Кіару в глибокий сон. Її дар був занадто слабким, тому вона легко піддавалася всім магічним втручанням. Коли дівчина поринула у сон, Теон накрив її ковдрою і підійшов до Адама, який все ще вдивлявся у вікно. 

- Ти впевнений, що у них вийшло? - стурбовано запитав Теон. 

- Так, послухай як тихо стало. А це означає, що військо сірих знищено. Жертва наших батьків не була даремною.

І справді, скрегіт, який порушував тишу останні три дні, зник. Адам відійшов від вікна, і завалився у шкіряне крісло. Від втоми тремтіло все тіло, а на щоці пульсувала глибока подряпина. Не зважаючи на всі заборони батька, він таки прийняв участь у битві. Вони з Теоном нарівні з іншими воїнами допомагали боронити місто і, головне, світову рівновагу. Скільки їхніх полягло в бою до цих пір невідомо, а от ритуал забрав життєву силу рівно ста двадцяти найсильніших магів охоронців. Для людей такі втрати були б майже непомітні, а от небесних охоронців всього було не більше тисячі.

- Як би гидко не було на душі, але нам потрібно діяти, - рішуче сказав Теон, йому необхідно було чимось себе зайняти, щоб викинути з голови думки про батьків.

- І що ти пропонуєш? - Адам продовжував нерухомо сидіти у кріслі з заплющеними очима, він занадто сильно втомився, щоб прямо зараз думати про майбутнє. 

- Перш за все, необхідно вийти за стіни міста. Потойбічні потвори може і зникли після ритуалу, а от сірі навряд. Їх потрібно буде добивати власноручно. А після того необхідно якомога швидше очистити околиці міста від трупів, через день тут буде жахливий сморід. 

-  Магічний резерв у всіх зараз на нулі, прибрати цю бридоту з нашої землі ми зможемо в кращому випадку через три дні, - ліниво промовив Адам, він поступово провалювався у сон, хоча й намагався триматися. 

- Можливо резерви й порожні, а от руки, дякувати Богу, ну місці. Доведеться плідно попрацювати. 

- Теоне, ти знущаєшся? Ми всі виснажені, не спали вже чотири доби, і я ще не кажу про втрати. Ми навіть не знаємо скільки охоронців залишилось живими. 

- Ось саме тому, нам необхідно якнайшвидше отримати інформацію щодо вцілілих, дати їм години три на перепочинок, а потім терміново зайнятися генеральним прибиранням, - Теон був налаштований рішуче.

- Будь ласка, озвуч всі свої плани, щоб я хоч знав чого чекати. 

- План один, нам потрібно повернутися до звичного життя і до роботи. А для цього просто необхідно збільшити кількість населення міста, - впевнено сказав  Теон, він був наповнений рішучістю, йому просто необхідно було себе зайняти чимось, щоб викинути з голови думки про батьків і побратимів, яких вже немає.

- Друже, я знав, що ти ще той мрійник, але, скажи мені, яким чином ти зібрався збільшувати населення. Точніше сам процес мені зрозумілий, більше того, він мені дуже подобається, - на втомленому обличчі Адама з’явилась лукава посмішка. - Але давай будемо відверті, народження дітей, це довготривалий процес, тим більше потрібно щонайменше років п’ятнадцять щоб вони змогли опанувати магію й стали справжніми охоронцями рівноваги.  

- Я не це мав на увазі. Ти взагалі не слухав мого батька? Перед ритуалом він сказав, що на Землі декілька сотень нащадків охоронців, у когось сил не так багато… - Теон на мить замовк  і кинув погляд на Кіару, а потім продовжив. - А хтось із них може виявитися досить сильним, щоб підтримувати світову рівновагу. 

- А що як вони всі такі як Кіара? Вона не ладна себе захистити, а то ціле людство. Окрім того, вони нічого не вміють, хто буде займатися їхнім навчанням? - Адаму не подобалась ця ідея. 

- А що як ні? Ми не дізнаємося про їхні можливості, поки не перевіримо самі. Тим більше у нас просто немає інших варіантів. А якщо тебе так турбує навчання новачків, то я візьму його на себе. 

- Я, звісно, ціную твій альтруїзм, але у тебе просто не вистачить сил і часу. Не забувай, ти тепер верховний світлих. 

- Не хвилюйся, я прекрасно це пам’ятаю, ба більше, зараз навіть відчуваю це на своїй шкірі, в прямому і переносному сенсі.