2. Роботи справді забагато...

ОЛЯ

Мій мозок за лічені секунди генерує сотні жахливих варіантів. Неприємні, огидні підозри, які раніше здавалися безглуздими, тепер колючими голками впиваються в свідомість. А що, якщо ніякої наради немає? Що, якщо цей «завал» — лише зручна ширма? З ким він зараз у кабінеті? Або взагалі — чи в кабінеті він? Чому шепіт у слухавці годину тому здався мені таким дивним? Чия це була розмова на задньому плані?

Руки починають дрібно тремтіти. Я стою посеред світлої, прибраної кімнати, де ще хвилину тому панував спокій, і відчуваю, як мене накриває справжня паніка. У скронях пульсує жахлива думка: він скинув мій дзвінок, бо я заважаю. Я недоречна. Я порушила чийсь приватний простір, де мені немає місця.

Телефон у моїй долоні знову вібрує. Це Софія.

Вона чекає. Вона впевнена, що тато любить маму, що мама зараз усе владнає, бо мамі нічого не буде. Вони зробили з мене посередника та миротворця всіх сімейних ситуацій. А мені набридло... Руки тремтять, світ не милий. Але я змушена відповісти.

Я дивлюся на її ім’я на екрані й відчуваю повне безсилля. Що їй сказати? Як пояснити сімнадцятирічній доньці, що тато просто скинув виклик своєї коханої дружини? Що його «любить» зараз розбилося на коротку німу відмову?

Пальці не слухаються. Я проводжу по екрану, зціплюю зуби й намагаюся надати своєму голосу хоч трохи природного тону. Хоча всередині все вже палає від невідомості, образ та дикого, невимовного страху за те, що моє звичне життя щойно дало глибоку тріщину.

— Соф... — видавлюю я з себе, повільно присідаючи у крісло-м’яч. — Тато... Тато зараз дуже зайнятий. Напевно, вам доведеться викликати таксі, — ледь контролюю голос, говорити дуже важко. Вмощуюся зручніше у кріслі, бо мене штормить від напруги. Мені терміново потрібно розслабитися.

У слухавці висить коротка напружена пауза, яка гнітить мене.

— Але як, мам?! Я знову облизня отримала?! — у слухавці спалахує щире обурення Софії, і її голос розтинає тишу в будинку, наче лезо. — Мам, ну це вже навіть не смішно! Тато завжди зайнятий, коли мені щось потрібно! Завжди! Коли в мене були екзамени, коли я просила забрати мене з художньої школи, тепер ось із концерту! Для нього робота завжди важливіша за нас! За тебе! За мене! За Діану! Скидається на те, що ми для нього взагалі не важливі. Ні вихідних нормальних, ні часу провести з сім’єю. Він скоро жити на тій роботі буде.

Донька говорить, а кожне її слово мов ніж врізається в душу, яка й так щемить. Але що я можу заперечити — істина очима дитини. Напевно, це я занадто сліпа та довірлива.

— Соф, не починай, будь ласка... — ледь видавлюю, намагаючись заспокоїти доньку. — Тато працює, у нього аврал, — механічно, абсолютно безжиттєвим тоном намагаюся захистити Андрія, хоча кожне сказане мною слово звучить для мене самої мов зрада.

Знову повисає коротка пауза, я витираю сльози й стараюся втримати голос рівним. Не хочу, аби донька хоч щось запідозрила.

— Авжеж, робота у нього, — фиркає Софія. — Гарне прикриття. Щось забагато тієї татової роботи в нашому житті стало, — невдоволено додає вона й видихає. — Гаразд. Грець із тим таксі! Знаєш що, мам? Ми з Денисом взагалі нікуди не поїдемо через усе місто вночі. Я поїду до нього ночувати! У його батьків вільна квартира тут поруч! — відрізає донька, і в її тоні чути підліткову образу, перемішану з викликом.

Я по-новому шокована.

— Софіє, чекай, яка квартира?! Ми ж домовлялися...

— Усе, мам! Бувай! Передавай вітання своєму вічно зайнятому чоловікові! І скажи йому, що я не така наївна, як ти...

Зуби зціплюються самі собою. Я не даю їй договорити, не хочу чути більше жодного слова й просто першою натискаю на червону іконку на екрані. Дзвінок обривається.

І лише в цю мить, коли кімнату знову накриває глуха, мертва тиша, я випускаю телефон із рук. Він із гучним стукотом падає на підлогу. Я вся тремчу від різкого усвідомлення. Адже справді щось не так. Андрій вічно зайнятий, втомлений, замислений, мовчазний... Як це розуміти? Невже в словах Софії є логіка? Ні, я не хочу в це вірити. Серце розривається на шматки. Почуваюся зрадженою, розбитою і нікому не потрібною.