Пролог. Незнайомець допомагає

Тепло від алкоголю розливалося по всьому тілу, а від сильних бітів музики ноги потихеньку підкошувалися. Потні та п’яні люди були всюди: за барною стійкою, на танцполі, в туалеті, де, мабуть, вони усамітнювались. Наскільки я пам’ятаю, останню годину я пила, танцювала, знову пила і знову танцювала. Я рухалася в такт музиці, поки моє тіло остаточно не перестало мене слухатися. Тріск мого каблука, а далі порожнеча. Десь у підсвідомості я розуміла, що хтось підняв мене на руки, виніс на вулицю, посадив у машину, а далі я опинилася в теплій кімнаті.

Не знаю, скільки я пролежала в непритомності, але коли отямилася, голова нестерпно боліла, а в роті було відчуття, ніби там кошки народили справ. Що ще гірше, я була в абсолютно незнайомому для себе місці. Якась вітальня, але точно не моя і не моєї подруги Чарлі. Простора, світла. Мабуть, навіть занадто світла, бо очі ще не відвикли до темряви. Я лежала на дивані, накрита ковдрою, а на тумбочці поруч був стакан води та пачка знеболювальних таблеток. Трохи вагаючись, я все ж випила таблетку. Прагнучи встати з ліжка, я майже спіткнулася через своє ж плаття, яке валялося в ногах. Якщо плаття не на мені, то… ЧОРТ. Якогось хріна на мені була дуже велика чорна футболка і такі ж величезні шорти. Згадати, чи було в мене щось з кимось, я не могла, бо ніфіга не пам’ятала, але молилась усім богам, щоб ні.

Тут з сусідньої кімнати почувся звук закриваючогося крана. Я миттєво знову шмигнула під ковдру і заплющила очі. Тоді це здалося найкращим рішенням. Невеликий скрип дверей, і тепле повітря з запахом гелю для душу наповнило кімнату. Чоловічим гелем для душу… По кроках було зрозуміло, що людина обійшла диван і стала біля вікна. Я трохи відкрила очі, сподіваючись, що той хтось стоїть до мене спиною. І справді, так і було. Мій погляд зупинився на широких плечах і спині, що звужувалася до талії. Тіло облягала біла майка та чорні спортивні штани.

— Ти в нормі? — не повертаючись, запитав чоловічий голос. Я від несподіванки здригнулася і поспішно зажмурила очі. Тиша. Я знову підняла повіки, і тепер незнайомець стояв прямо переді мною. 
— Ти в порядку чи принести тазик? — запитав він з непроникним виразом обличчя, схоже, років на п’ять старший за мене. 
— В повному. Хто ти і що я тут роблю? — відразу почала я. 
— Мене звуть Майкл, ти була на підлозі в клубі, а я, по доброті душевній, забрав тебе звідти цілою і неушкодженою, — почав він пояснювати. 
— Точніше, виніс, бо я точно не могла ходити сама.

Він лише кивнув на знак згоди. Я більше нічого не сказала і почала підніматися з ліжка. 
— У нас же нічого..? — згадала я турбуюче питання. 
— Сказав же, ціла і неушкоджена. 
Я вже взяла плаття, щоб вивернути його на потрібну сторону, як Майкл мене зупинив: 
— Там поламалася застібка. Можеш піти в цій одежі.

Оглянувши себе з голови до ніг, я глибоко зітхнула і почала шукати сумку і каблуки. Все це було на підлозі поруч з диваном. Підібравши свої речі, я мовчки вирушила в коридор. Голова боліла так сильно, що не було сил розбиратися, що за нахабність цей Майкл мав, аби привезти мене до себе додому. Краєм ока я помітила, що він уважно спостерігає за кожним моїм рухом, спершись на барну стійку. Біля дверей, ймовірно, входу, я почала одягати взуття. Повністю ціле, хоча я точно пам’ятала, що шпилька на одному з моїх каблуків була тріснута. Перевіривши сумку на наявність телефону і грошей, я вийшла в під'їзд.