Розділ 5

Василь поглянув на годинник. Вже одинадцята вечора, а Марії досі не було.  Він збирався зателефонувати дружині й запитати де її чорти носять, але не хотілося показувати, що його чіпляє її відсутність чи щоб вона подумала, що він їй не довіряє. Ще кілька годин чоловік крутився у ліжку, бо заснути ніяк не вдавалося. Коли нарешті, почув як вхідні двері до квартири тихенько відкриваються, Василь зітхнув з полегшенням й водночас хвиля ревнощів накрила його. Дві години ночі. Де вона була так довго? Яке це день народження може стільки тривати?

Та чомусь не поворухнувся. Не встав з ліжка, щоб запитати у неї. Просто слухав як вона тихенько знімає пальто і роззувається, як спотикається у темряві й лається. Коли дружина зайшла у спальню, він відчув запах її парфумів в перемішку з алкоголем. Вона завалилася поруч з ним на ліжко і голосно захропіла. Василь же не зміг заснути до ранку. Він все думав чи не змінилися останнім часом їхні стосунки й чи можна довіряти отому її «я ніколи тобі не зраджу»?

Коли перші промені сонця освітили спальню, Василь встав і пройшов на кухню. Закип’ятив воду у чайнику і заварив ромашку, бо ж Марії буде погано після вчорашнього, коли вона прокинеться. Потім прийняв душ, одягнувся й пішов прогулятися. Чоловік довго блукав вулицями, згадуючи свою юність і те, як вони з Марією познайомилися. Вона тоді стояла на зупинці й чекала на автобус. Його увагу привернуло русяве волосся, чубчик, що закривав лоб, й виразні сірі очі. Маленька, тендітна, вона куталася від вітру в курточку, але при цьому була одягнена в коротку спідничку, яка майже нічого не закривала.

Це було двадцять п’ять років тому. Але він і досі бачив в ній ту маленьку дівчинку у короткій спідничці й з густим чубчиком на лобі. Василь завернув до магазину з квітами. Його погляд відразу зачепився за ніжно-рожевого кольору тюльпани.

— Тепличні? — Запитав у продавчині.

Та кивнула.

Саме з цими квітами в нього асоціювалася Марія. Букет тюльпанів він приніс їй на перше побачення. Тож зараз не зміг пройти повз. Чоловік вибрав п'ять найгарніших. Продавчиня загорнула їх у прозоре пакування. Василь взяв букет й попрямував додому до своєї маленької, хоч і дорослої, Марії.

Коли він зайшов всередину, дружина вже прокинулася. Він почув як біжить вода з-під крана у ванній кімнаті й вирішив, що Марія приймає душ. Чоловік зняв пальто, роззувся й пройшов на кухню. Швидко знайшов вазу й поставив у неї тюльпани.

— Тобі зробити каву? — запитав через двері.

— Так, будь ласка.

Він кивнув.

Поки робив каву й намазував хліб маслом, знову обмірковував ту тему, яка так зачепила його дружину — полігамію. Йому згадалися два приклади. Один — його друг дитинства Назар. Назар стверджує, що любить свою дружину Мілу. Вони у шлюбі вже п'ятнадцять років. Він ледь не на руках її носить. Виконує всі її забаганки, але постійно зраджує. Назар не будує стосунків зі своїми коханками. Всі вони на одну ніч.

— Я навіть їхні обличчя не запам’ятовую, — сказав якось Назар. — Мені все одно, яка жінка, аби нова. Так жити цікавіше. І емоцій більше.

Василь розумів, про що говорить Назар, бо ж він також був чоловіком.

Згадався й інший друг, його колега по роботі Сашко. Той теж любив свою дружину. Принаймні так казав до певного моменту. Він також зраджував, але по-іншому.  Сашко шукав емоцій не лише тілесних, а й інтелектуального порядку. Тож кожна дівчина, яку він знаходив, була присутньою в житті Сашка не одну ніч, а хоча б недовгий проміжок часу. Вона завжди була чимось цікавою: або дуже розумною й начитаною, або мала нестандартне мислення й ставлення до навколишнього світу. Він навіть знайомив Василя з кількома.

Василь згадав, як Сашко запевняв, що ніколи не покине дружину, бо, по-перше, вона найкраща і він її довго добивався, а по-друге, всі ці зради потрібні не щоб зруйнувати, а навпаки, щоб підтримати шлюб, зробити його міцнішим. Так за словами Сашка він набирався нових емоцій, скидав весь негатив і напруження. А повертався у сім’ю спокійним та люблячим. Його Василь також розумів. От тільки закінчилася ця історія, на відміну від попередньої, розлученням. В одну з таких жінок з цікавим внутрішнім світом Сашко закохався й враз забув про чудову дружину. Це наводило на думку, що можливо Марія має рацію й люди повинні приборкувати свої інстинкти, бо саме через них, в цьому конкретному випадку, розпалася сім’я.

— Це мені? — пролунало позаду. Василь вмить повернувся зі своїх думок до реальності й посміхнувся дружині.

— Так, сідай, алкоголічка, — сказав зі сміхом.

Марія скривилася.

— Я не так часто кудись ходжу, щоб набути подібного статусу.

Вона потягнулася до кави, обхопила її двома руками, неначе маленька дівчинка. Зробила ковток. Потім взялася до хліба з маслом. Відкусивши шматок, Марія раптом завмерла. Вона помітила букет квітів.

— Це в честь чого? — Запитала ошелешено.

— Просто подумав, що давно не дарував тобі квіти.

Він очікував, що вона посміхнеться, зрадіє. Та замість цього Марії неначе було ніяково.

— Дякую, — сказала тихо, продовжуючи снідати.

— Це ж твої улюблені квіти.

— Так, я знаю. Дякую.

Дружина видавила з себе посмішку і це вперше Василь відчув, що між ними все не так добре, як було раніше. Марія віддалялася від нього. Виникло враження, що між ними з’явилася стіна, яка стає товщою з кожним днем.