Розділ 4

Марія прийшла на корпоратив якраз вчасно. Її колеги всілися за стіл у невеличкій кафешці, яка знаходилася поруч з роботою, але ще не встигли нічого випити чи з’їсти. Коли жінка зайшла, вони помахали їй рукою, щоб вона зрозуміла куди йти.

— Сідай тут, біля мене, — пролунав голос головного економіста Сергія.

Марія на секунду замислилася, а потім попрямувала до нього і сіла поруч. Їй було дивно від такої уваги й привітності. Останнім часом вона звикла відділяти роботу й соціальне чи особисте життя. Тож як тільки виходила з офісу сам образ колег стирався в неї в голові й заміщувався побутовими проблемами, потребами її чоловіка й іноді, можливо, думками про себе.

       Не встигла вона сісти, як їй вже налили у келих вина й наповнили тарілку їжею.

— Той хто запізнився говорить тост, — пролунало з іншого кінця столу.

— Що ви, я не вмію говорити тости.

Щоки Марії розчервонілися й нагадували два томати. Їй стало душно. Та побачивши, що колеги наполягають, взяла у руки келих й встала на ноги.

— Єдине що я можу побажати, — сказала тихо, намагаючись подолати панічний страх перед публічними виступами, — це кохання. Як жінка жінці.

— Дуже дякую, — відповіла Аліна — винуватиця зустрічі. Інші колеги заплескали в долоні. Марія сіла назад на стілець, намагаючись заспокоїтися й вгамувати своє прискорене серцебиття.  

— Гарно сказано, — пролунало біля її вуха. До неї схилився Сергій. — Не лише жінкам потрібне кохання.

— Тобі не вистачає кохання? 

— Катастрофічно, — зітхнув Сергій. — Вже пів року як розлучилися з дружиною і, знаєш, іноді такий сум накриває і самотність.

— Знаю.

Вона нічого більше не стала говорити. Та Марія і справді знала, що таке самотність, не дивлячись на те, що була заміжня.

За наступні кілька годин Марія добряче випила, розслабилася і її вже набагато менше турбувала ота самотність. Навпаки, жінка відчула неначе її душа розквітає, бо ж навколо були люди. Вони бажали її уваги й дарували свою. Що вже й казати, що її самолюбству лестили загравання Сергія, які ставали все відвертішими, пропорційно до випитого алкоголю.

Марію щиро здивувало повідомлення від Василя. Жінка гадала, що він її відсутності може і не помітити, враховуючи його байдужість останнім часом. Після побажання від нього гарно відпочити, Марія сховала телефон у сумочку й пішла танцювати з Сергієм.

Вона почувалася невпевненою й водночас ніби привороженою. Їй була незвичною увага з боку іншого чоловіка. Сергій обійняв її за талію.

— Ти дуже вродлива, — прошепотів на вухо.

Марія зніяковіла.

— Хіба твій чоловік не говорить тобі цього?

— Останнім часом ні, — Сумно усміхнулася. — Ми вже понад двадцять років разом і такі слова та інші ніжності поступово зникають з нашого життя.

— Оце даремно, — Сергій похитав головою й притиснув Марію сильніше до себе. — Таким жінкам як ти треба говорити компліменти, бо як ні — вони можуть знайти когось, хто говоритиме.

— Я не збираюся зраджувати своєму чоловікові.

— Дуже шкода.

Танець закінчився. Сергій усміхнувся, поцілував їй руку й обійнявши за талію, повів з танцмайданчика.

Коли вони сіли за стіл, Сергій не прибрав руку з талії Марії. Вона відчувала кожен його палець у себе на спині, кожен доторк. Чоловік запропонував їй ще долити вина і доклав товченої картоплі у її тарілку.

— Я прошу вибачення, — до них підійшла офіціантка. — Ми закриваємося через пів години. Тож дуже прошу розрахуватися.

Іменинниця кивнула й пройшла з офіціанткою до каси. А коли повернулася раптом запропонувала:

— А що як нам продовжити святкування у мене вдома? Я живу сама, тож ми нікому не заважатимемо. Може заберемо залишки їжі й випивки та поїдемо до мене?

Частина гостей відмовилися, пославшись на те, що вже пізно і їм час повертатися додому. Інші задумалися.

— Завтра субота, — промовив Сергій. — Поспішати немає куди. Мене вдома також не чекають, тож я не проти.

Марію вдома чекали, ніби-то. Але їй так захотілося продовження вечора, що вона промовила:

— Я теж не проти поїхати.

— Оце вже інша розмова, — зраділа Аліна.

Ще кілька колег також погодилися й вже за п'ятнадцять хвилин, попрощавшись з рештою і забравши всі залишки зі столу, вони сіли у дві машини таксі, щоб поїхати до Аліни додому.

Марію трохи колола совість, бо вона пішла розважатися без чоловіка. Та її так зачаровували ці люди й цікаве спілкування, що вона просто не могла собі відмовити.

Коли всі нарешті вийшли з машини біля однієї з багатоповерхівок, таксі поїхало, а компанія веселих людей напідпитку поспішили на п’ятий поверх до квартири Аліни.

Підіймаючись сходами, бо ліфт чомусь не працював, Марія зловила себе на думці, що вже давно не почувалася такою щасливою, потрібною і цікавою іншим людям. Жінка зупинилася на третьому поверсі, щоб перепочити:

— Ви йдіть, а я тут хвильку постою, бо вже, мабуть, стара стала, — вона вибухнула сміхом.

— Тоді я побуду тут з тобою, — сказав Сергій. Він задумливо поглянув в очі Марії. — А ти справді дуже вродлива.

— То в тобі алкоголь говорить. Ми кілька років працюємо разом і сьогодні я така сама як і була раніше.

— Чому ти думаєш, що раніше мені не подобалася? Я вже давно таємно закоханий в тебе. Просто ти завжди така недосяжна… Літаєш у своїх думках. Зайнята завданнями. Або розмовляєш по телефону з чоловіком. Жодної можливості підійти до тебе.

— Ти вважаєш, що тепер така можливість з'явилася?

— Відчуваю, що так. — Він кілька секунд дивиться в очі, а потім нахиляється й цілує її в губи. 

Спочатку Марія хотіла відхилитися, відштовхнути чоловіка. Та раптом відчула як це приємно, адже її вже дуже давно ніхто не цілував.