8. Вранішня незручність і Денове "весело"

Пісні для настрою (слухаємо за бажанням): 
The Graes – If You Fall (Acoustic)
SYML – Symmetry (Recorded at St. Mark's Cathedral) 
Sera – Head Held High
________________________________

Перші промені світанку лишень забарвили небо помаранчевим, як Емілія вже розплющила очі. Пролежала хвилину непорушно, боячись, що вчорашній прихід дворецького був сном, і лише тоді наважилася обернутися.

Яким же щастям було наткнутися на його спину. Причому голу спину! Схоже, хлопцеві стало вночі настільки душно, що він навпомацки зняв сорочину, а над ранок спустив ковдру до пояса.
На його блідій шкірі, вздовж хребта, виднілися поодинокі родимки і принцеса ледве стрималась, аби не торкнутися їх.

Враз Люренс заворушився і повернувся до неї. Ознак пробудження не подавав. Міля продовжила його роздивлятися, коли згадала, як дихати. Їй завжди дуже подобався заспаний вигляд свого особистого слуги.
Чимало родимок «жили» й на його животі, який окреслювався ледь помітними лініями м'язів. Коли погляд дівчини поповз вище, до грудей хлопця, її лице спалахнуло. Вона мимоволі затулила лице долоньками і дивлася крізь пальці.

Таким чином помітила, що поки милувалася витонченими рисами лиця і взагалі зовнішності дворецького, геть забула, чому була на нього ображена. Панянка не розуміла: чи-то він магією якоюсь володіє, чи-то вона чогось не знає – але чому Люренс так сильно на неї впливає?..

Принцеска насупила свої світлі брови і на мить надула губи. Жар із лиця поволі спадав, і вона навіть дозволила собі забути про ніяковість і відкрито глядіти на сплячого напів голого хлопця. Все ж навряд чи скоро випаде нагода знову споглядати таку відверту, прекрасну «картину».

Емілія Мелаарська вкотре втримала себе, щоби не занурити пальчики в його розхристану ніжно-рожеву чуприну та якнайакуратніше підвелася з ложа. Повільно попрямувала до ванної – підмитися треба було обов'язково.
На щастя, цього дня її вже не мучили такі сильні болі, тож вона могла спокійно подбати про себе без сторонньої допомоги.

Варто було вінценосній повернутися до ліжка і обережно лягти, як вона почула кроки в коридорі. Досвід не обманював – вже знала, що йдуть до її покоїв.
Емілія моментально накрила дворецького одною ковдрою, іншу посунувши на його одяг (що розкинувся на постелі) і ще й кілька подушок закинула на всю ту купу. Барикада була вражаючою й довелося молитися, щоби хлопець не задихнувся під нею.

Двері тихенько скрипнули і до кімнат увійшла Меліса з невеличкою тацею в руках.
Принцеса завжди любила цю жінку, але в цей конкретний момент зовсім не хотіла її тут бачити.

— Ох, ваша високосте, ви вже прокинулися! — здивувалася головна фрейліна, підходячи ближче до приліжкової тумби. — Як ви себе почуваєте? Давайте допоможу вам підмитися. Ой, а на ліжку чому такий безлад?

Ця темноволоса жіночка поклала тацю на тумбочку і вже хотіла братися за застеляння постелі, як Емілія несподівано швидко навіть для себе смикнулася й скочила руками на Люренсову ковдру так, щоби її не можна було стягнути. При тому вона, як їй підказала тактильність, зачепила самого дворецького, бо ж так нагнулася, що фактично лягла на нього. Хоча збоку все виглядало так, наче Міля на подушках вляглася.

— Мелісо, я вже краще себе почуваю. Дуже дякую, що турбуєшся, — швиденько забелькотіла панночка. — Я обов'язково вип'ю принесений узвар. І я вже підмилася сама, залишилося лише… застелити ліжко до ладу, бо… за ніч крові трохи протекло на постіль, от я й накрила все ковдрою і подушками… Соромно показувати, хочу сама це прибрати, — Емілія здивувалася тому, як легко збрехала покоївці. Хоча… певною мірою це була правда, адже зранку вона дійсно помітила на простирадлі кров, як і на своїй камізі.

— Ваша високосте, тут нема чого соромитися, це ж звичайна робота ваших покоївок. Якщо треба буде, ще й Ерелі з Лессою закличу, — усміхнулася Меліса і вхопилася за край ковдри. 

Міля зблідла і пискнула:

— Ні, будь ласка! — а тоді спокійніше додала: — Мелісо, я дуже ціную твою допомогу, але зараз мені надто соромно… я дійсно хочу сама. Без Лесси й Ерелі, повністю сама.

Фрейліна хвилину здивовано дивилася на господарку, а потім лагідно засміялася й погладила дівча по голові.

— Гаразд-гаразд, принцесо. Залишаю все на вас, — жінка виклала узвар зі склянкою на тумбу й забрала тацю. — Не забудьте вчасно прийти на сніданок, добренько?

— Так, обов'язково! — закивала Міля, аж волосся розфуркалося.

Меліса вкотре усміхнулася і попрямувала до виходу, мимоволі пробурмотівши собі:

— Раз принцеса вже прокинулась, треба й Люренса збу…

— Мелісо! — відразу зреагувала принцеса і покоївка обернулась. — Я… я сама Люренса збуджу, гаразд? — мимохіть від хвилювання стиснувши вкривало у пальцях, спитала дівчина.

Жінка знову усміхнулась:

— Радію, що ви так чудово потоваришували з дворецьким, принцесо. Як вам буде завгодно.

Лишень двері за нею зачинилися, Емілія з полегшенням зітхнула. Розслабилася, повністю влігшись на вищезгаданого дворецького.
Відтак миттю згадала, що він під нею і відскочила. Позабирала подушки і, відкинувши ковдру, завмерла.

Великі оливкові очі зустрілися з ледь розкосими лазуровими. 
Люренс почервонів від жару під укривалом, а на його боці виднілися червоно-рожеві плями – схоже, мав чутливу шкіру, яка так реагувала на будь-які доторки чи тертя (а оскільки Міля на ньому фактично лежала, не дивно, що в тому місці виникло почервоніння).

— Вибачте, принцесо, — тихо мовив слуга, відвівши розгублений погляд від кругленького лиця з розпашілими щічками. — Я думав, що прокинуся раніше, ніж до вас навідається хтось із челяді. Але з вами було так добре спа…

— Цить! Ні слова більше!.. — принцеса сама не помітила, коли приклала долоньку до його губ. Ще трохи і її обличчя стане родичем буряка, варто тільки Люренсові продовжити говорити своїм заспаним і схриплим голосом. — Не вибачайся, з усіма буває… Головне, що Меліса про тебе не дізналася, — в який раз полегшено видихнула дівчина, ніби досі не могла повірити у це щастя. Хоча оце «з усіма буває» прозвучало вкрай нелогічно.