6. Про неправильні висновки художника

*Композиція, під яку за бажанням можете читати розділ: Fearless Soul – True Colors (cover)

__________________________3

Ранок наступного дня видався хорошим – без зайвого шуму за дверима, підвищеної активності і нав'язливості принцеси, без болю в голові і слабкості в тілі. Хоча руки і спина очікувано тьохкали при певних напруженнях, нагадуючи про вчорашнє носіння Емілії.

Прокинувшись о дев'ятій, я дещо заметушився, бо ж принцеса на той час могла вже встати, значить і я повинен був. Поки навів порядок у кімнаті, зайнявся так званими водними процедурами і одягнувся в робочий одяг, годинник уже показував о пів на десяту.
Перед самим виходом я розчесався мініатюрним гребінцем, опісля пройшовшись по волоссю пальцями, і вже в коридорі поправляв білюсінькі рукавички.
Проте коли після стуку в покої господині ніхто не відповів, я увійшов і побачив досі сплячу дівчину. Не зміг не усміхнутися. Ото вже соня!

Майже зразу за мною в приміщення несподівано зайшла покоївка Лесса, а я подякував собі за те, що вчасно відсмикнув долоню від голови принцеси (виявляється – підійшов до ліжка й мимоволі хотів її погладити).
Ми зустрілися поглядами а-ля: "О, несподівано було тебе тут побачити" і привітно кивнули.

— Я зайшла за сукнею принцеси, хочу віднести її до пральні, — пошепки повідомила причину свого приходу покоївка.
Я ж задумався, окинув поглядом кімнату, а потім подумки вилаявся одним із найбрудніших слів у своєму арсеналі лайки. Думаю, ви вже здогадалися чому.
Правильно – "уважний" дворецький забув занести ту саму сукню до покоїв вінценосної непосидючки і зараз вона висіла на кріслі в моїх.
Цікаво, якщо скажу про це Лессі, що перше спаде їй на думку? А які чутки вона потім пустить? Явно набагато цікавіші за правду, в яку сама не повірить… А для короля, який рано чи пізно про те взнає, те стане прекрасним приводом для випровадженя одного скромного дворецького з палацу. В кращому випадку – не вперед ногами.

— А знаєш, давай я сам її віднесу? Ти тим часом підготуй ванну для принцеси, — не знаю, що подумали ви, але я в ту мить вважав це єдиним виходом. Та й він найменше підозр викликав.

Фрейліна погодилась і попрямувала у таку ж як і в моїх покоях, сепаровану кімнатку – ванну.
Я ж про всяк випадок трохи зашарудів платтями в шафі, щоби створити потрібний звук. А тоді швидко вискочив із приміщення і так само заскочив за потрібні двері. Та там мене чекав сюрприз.

— Ерелі? — остовпів я, узрівши сестру Лесси у власній кімнаті. Ні, тільки не це... — Що... Що ти тут робиш?

Боже, вона точно бачила вбрання Емілії! І що тепер робити? Невже це означає, що день сьогодні не вдався? Ні-ні-ні, я кров з носа повинен виплутатися з цього лайна.

Чорнявка свердлила мене наляканими очима.

— Я... Я зайшла за глечиком з-під відвару, бо він тобі вже не потрібен, оскільки ти здоровий, — пробелькотіла дівчина. Стояла вона біля ліжка. Гм, а може, поки що навіть не помітила плаття принцеси?
Ой, ну що за наївність! Хоча...

— Зрозуміло, — скупо видав я, дещо заспокоївшись.

Раптом очі Ерелі спрямувались на те саме зловісне вбрання. А-а, вашу ж маму за ногу! Я вже думав, що вийде цього уникнути. Ага, надто довго думав. Треба було на ходу викручуватися, а в моїй голові враз стало порожньо...

— Це – сукня її високості? — майже пошепки запитала Ерелі. Я не зміг розібрати емоцію в її голосі.

— Так... Вона... — о, хвала богу! Здається, я придумав як вилізти з цієї задниці! — Вона вчора ввечері конче хотіла показати мені те, що їй не подобається в її пошитті, тому перед сном принесла сюди, щоб я подивився і записав це. Знаєш же її нетерплячий характер, ніяк до ранку не могла почекати. І от, зараз я згадав, що вона плаття забула, тому прийшов за ним, аби й до пральні відразу занести. А на майбутнє повинен буду дати кравцеві карточку з усіма нюансами смаків принцеси.

Фух, ну наче правдиво вийшло. І все завдяки репутації Емілії!

— А-а, он воно що. Наша принцеса справді нетерпляча, якщо ще вчора вночі тобі з сукнею спокою не давала, — зітхнула полегшено Ерелі, всміхнувшись. — Гаразд, тоді я вже піду, а тобі успіхів і терпіння сьогодні в роботі, — дівчина мило підморгнула, а я дещо розгублено кивнув, коли вона вже пройшла повз і вийшла в коридор.

Лишень зачинилися двері, я сперся на них і, протяжно видихнувши, сповз донизу. Дякую, господи, за те, що все минулося... Бо все ж дівоча уява може бути неймовірно барвистою!

В наступні п'ять хвилин я взяв сукню, бігма відніс до пральні і повернувся на той поверх, де є наші з Емілією покої.
Постукав до неї. Визирнула Лесса, повідомивши, що в блондинки зараз водні процедури, тому я мовчки відкланявся. Вирішив пропустити сніданок і спуститися до короля.

Натрапивши на пані Мелісу (ніяк у думках не звикну, що на "пані" тут звертаються хіба до вельмож), дізнався, що монарх зараз у альтанці, яка гарненько розмістилася в королівському саду.
Погода сьогодні була казковою – лагідно-сонячною і безвітряною, але не спекотною через нічний дощ, тож чому б не провести час навулиці?

Вже в альтанці Арнес Мелаарський радо прийняв слугу своєї любої донечки і запросив разом випити чаю з якимись цікавими тістечками (хтось із кухарів явно захотів заявити, що має неабияку уяву).

Відмовлятися було б дурістю і некультурщиною, тож я з усмішкою сів навпроти його величності. І наступна година минула аж надто непомітно.
Що не кажи, а розмовляти з правителем цієї держави щоразу було цікаво. Певно, ще й тому, що я не почувався напружено – ніби з власним батьком говорив (а в нас із ним стосунки завжди були хорошими). Від самого початку перебування тут король до мене якось так і ставився, наче до сина, хоч я й гадки не маю, чому. Та й не дуже хочу знати, правду кажучи.

— Знаєш, Люренсе, — вже під кінець розмови звернувся до мене замислений монарх, коли ми хвилини три мовчки спостерігали за дикими качками у ставку. — З народження бог дав мені дар – чути голос майбутнього. І те, що почую зазвичай стосується хіба близьких мені людей, — король смутно видихнув, поки я витріщався на нього. Попахує фентезі… А Емілія, раптом, нічого подібного не вміє? Вона ж знає про цей дар батька? — Я можу почути його раз у рік, а можу раз у п'ять років – він не має періодичності. І, на жаль, я не завжди правильно зрозумію те, що хоче мені той голос сказати. Але здебільшого я або не маю можливості, або не встигаю змінити те, про що він мені говорить. До чого ж я, власне, веду… — правитель зупинився, все ще не зводячи погляду з незворушної поверхні ставка.
Я зловив себе на тому, що балушу очі на нього надто довго і схаменувся, мало не ляснувши себе по щоці.