3. Я, Емілія і липнева погода

*Для настрою можете слухати дві композиції на вибір: LYn & Hanhae – Love і/або Loving Caliber – Thats How you Know You're in Love

____________________________________

— Я... з далеких країв, — зрештою, після боротьби з деякими сумнівами, неоднозначно буркнув я, намагаючись не видати хвилювання (що було складно, коли тебе за руку тримають, а вона так і норовить спітніти).

— Дуже далеких, — підтвердила Софіна, примружившись. — Таких далеких, що й на картах наших їх нема.

Я несміливо кивнув. А вона справді не промах. Все, долоня успішно змокла від поту і знахарка точно це відчула.

— Навіщо вам знати це? — напружено поцікавився я. Хвала богу, хоч тремтіння зі слабкістю нарешті минули.

Кучерявка відпустила мою руку й підвелася, прямуючи до сусідньої кімнати.

— В тебе аура дуже цікава. Я ще таких не зустрічала, — прямо відказала, прочиняючи двері. — Та наразі більше тебе не потривожу, адже витягувати інформацію силою буде не в моєму стилі.

— А що тоді у вашому стилі? — чомусь захотів спитати я, врешті відчувши полегшення через розрив зорового контакту з цією дивною брюнеткою.

— Не вимагати, а почекати, коли людина прийде і сама захоче все розказати, — якось підступно посміхнулася пані Софіна, припинивши заглядати до іншого приміщення і обернувшись до мене. — Зазвичай ніколи не помиляюсь і люди таки приходять знову. Впевнена, що і з тобою так буде. Я чекатиму, — знову посмішка, але вже більш таємнича.

Я метнув погляд на один зі стелажів і промовчав, чомусь відверто сумніваючись у її словах. Ну точно не захочу комусь такому, як вона, розказати, що насправді "прибув" із іншого світу і бла-бла-бла. Пф-ф, та хто в таке повірить?

Софіна ж взялася шукати на полицях щось, а коли знайшла, то відкланялася з кармінового кольору зіллям до сусідньої кімнатки. І буквально через п'ять хвилин вийшла звідти вже з Емілією, на обличчі якої вже не було ніяких слідів від білої мазі. Я рвучко встав і підійшов до трохи заспаної блондинки.

— Ваша високосте, як ви? — взяв її під руку, коли це припинила робити знахарка.

— Я би ще поспала, — зморено всміхнулась дівчина.

— Незабаром це мине, принцесо, — повідомила Кучерявка і сіпнула кутиками тонких губ. — А зараз можете йти.

— Ой, а платня? — стрепенулась Емілія і вже полізла за гаманцем.

— Нічого не треба, вважайте це подарунком на день народження, — щирий добрий усміх розтягнув уста жінки. Проте на мене вона мовчки кинула дуже багатозначний позір...

— Он як? Дуже вам дякую за таку приємність, пані Софіно! — з радості мало не скрикнуло дівча і, на мить підступивши ближче до брюнетки, прошепотіло їй: — А ще дякую, що позбавили його тремтіння, — Емілія підмогнула, а відьма просто кивнула й продовжила всміхатися, але більш стримано.

Зрештою ми попрощалися і вийшли з тісної кімнатоньки. А там знову проходили повз спраглі до юної дівочої уваги погляди всяких мужланів. І знову принцеса їх наче не помічала. Ну що за натура?

Опинившись навулиці, хтось полегшено зітхнув, а хтось смачно потягнувся і став завзято роззиратися по боках, із думками про те, що би ще таке втнути.
Не даючи Емілії часу на вигадання чогось клопітного для мене (а що б то не було, воно таким і буде в результаті), я взяв її під руку і почав вести до площі Миру, себто в центр міста. Сам із себе дивуюся, наскільки швидко вивчив основні вулиці і площі Кормера. По правді – а що мені залишалося з ласою до пригод вдачею принцеси?

— Люренсе, куди ми йдемо?

— На фонтан дивитися.

— Я вже бачила його.

— Знаю. Але я не бачив. Подивитеся зі мною? — чомусь впевнений, що цим невинним питанням змушу забути принцесу про все на світі, я зиркнув на неї і легенько всміхнувся дівочому здивуванню. Емілія була в спантеличенні кілька секунд, а тоді кивнула, дозволивши рум'янцю всістися на пухких щічках.

Поки прийшли до вищезгаданої архітектурної споруди, я встиг зауважити, що сонце неабияк вишкірилося сьогодні. А в повітрі починало робитися так душно, що хоч сокиру вішай. Тож біля фонтану, втіленням якого була жінка серед кола з двома тацями в долонях (із яких вистрибувала водиця), ми з блондинкою дещо зморено присіли на розпечену (куди було діватися?) лавку. Боже, дай здоров'я! День лише почався, а я вже не маю звідки сил узяти!

Прикрив очі, аби сонце їм без жалю не шкірило зуби (ех, була би при мені зараз улюблена біла кепка від "Nike"!..), смикаючи сорочку (а то скоро немов окаянна почне до тіла липнути), хоч то й мало помагало від спеки. Враз у волосся хтось запустив маленький гребінець і почав ним зачісувння. Я одним оком докірливо зиркнув на Емілію, що посміла порушити мій спокій, та дівча навіть не збентежилось, настільки було зосереджене заняттям. Хех, аж брови свої тоненькі насупила, смішна яка.

— О, тепер порядок! — підсумувала результат зеленоока, сховавши предмет догляду до мініатюрної сумочки на поясі. — А то ходив такий розпатланий, ніби тобою всю ніч по ліжку кидало, — обурилась принцеса і я швидко її підколов:

— Знаєте, це тому що одна непосидюча дівчина видерлася спозаранку в столицю і я повинен був гнати на її пошуки, забувши про всее на світі.

Спадкоємиця трону знітилася, потупивши загадково-зелені очі.

— Пробач, Люренсе. Я не думала, що ти так...

— Та годі вам, ваша високосте. Ви ж не винні, що вдалися характером у свою матір, — я мимохіть поклав блондинці долоню на голову і, сам того не розуміючи, благодушно усміхнувся, коли поглянув на неї. У дівчати моментально покращився настрій. Вона стрибунцем зіскочила з лавки і потупотіла до фонтану. А в наступну хвилину на моє розпашіле від спеки обличчя виплеснули холодну воду. Стільки, скільки її змогло вміститися у акуратних долоньках принцеси.

Я спершу здригнувся, а тоді став ошелешено дивитися на Емілію, яка безбоязно підскочила до фонтану вдруге. Не встиг оговтатися, як воду плюхнули знову, відтак потерши тонкими пальцями моє лице. Зміг лише замружитися й невнятно запротестувати.