Глава 6

29.04.2013 р. 
Я повернулася швидше з роботи (я досі працювала в кафе) у квартиру, яку ми разом винаймали з Алексом. По всьому коридору був розкиданий одяг, а зі спальні доносилися противні мені звуки. Я надіялася, що це лише сон, лише мариться мені. Зайшовши туди, перед моїми очима постали ніхто інший як коханий із сестрою. 
- Ліна? Це не те, що ти подумала! 
- Забирайтеся геть! Вже! Геть з моїх очей! 
- Будь ласка, вислухай мене. Я думав, що це ти. Ви настільки схожі.. 
- Геть! Невже ти за стільки часу не навчився нас розрізняти? 
- Вибач.. 
Ліза лише посміхалася і тихо вийшла з кімнати. Алекса я таки вигнала. 
- Речі забереш завтра! 
Сльози мимовільно течуть по моєму обличчі. Мій ідеальний світ зруйнувався. Це було надто добре, щоб тривати довго. Невже я не заслуговую бути щасливою? Чому я самотність переслідує мене? Чому Ліза завжди все псує? 
Я відкриваю пачку цигарок. Я палю штуку за штукою, та біль не вщухає. Тоді на допомогу йде алкоголь. Пляшка одна, друга.. 
На наступний день я не вийшла на роботу. Дивитися на себе в дзеркало було страшно, бо з нього на мене споглядало створіння зі спухлими й червоними від горя очима. Знову ця порожнеча всередині, як після смерті батьків. Саме тоді у моїй голові дозрівав план помсти сестрі й Алексу. 
Виявляється, він всю ніч провів під дверима, та мене це не хвилювало. Я тихо зібрала його речі та всі подарунки, які коханий скорше вручав: сережки на день закоханих, колечко на день народження, кулон на річницю. Я порвала та повидаляла усі спільні фото. Кажуть, що людям потрібно давати другий шанс, але це не моє. Стає противно від однієї лише думки про те, що я вчора побачила. Невже він такий сліпий і не помітив, що це не його дівчина? Я стрункіша, ніж Ліза, у мене довше волосся і проколи у вушках, а ще.. Родинна плямка, власницею якої була сестра. 
Я віддала майно Алекса. Хоч він щось бубонів собі ніс, та вислуховувати всяку маячню бажання не було.