Я ненавиджу те/себе
Глава 4
Пройшло кілька років з тієї трагічної події. Мамина сестра, тітка Анна, оформила на нас опікунство, поки Ліза вилежувалася у лікарні. У тітки й без нас троє дітей, тому особливої уваги вона нам не приділяла. Деколи я залишалась з малими за няньку. За це отримувала невеличку суму грошей, та й мені подобалося проводити час з ними. Діти ніколи не приховують своїх справжніх почуттів, тому Джеймс, Нікі та Моніка охоче гуляли зі мною, кожного разу радіючи, коли отримували солодку вату чи шоколад від мене. Крім того я працювала у місцевому кафе офіціанткою. Так і почалося моє доросле життя, адже забезпечувати себе я мусила сама.
Одного разу до нашого закладу завітав молодий хлопець. Він одразу припав мені до душі: високий, чорнявий, а головне з ямочками на щічках.
- Добрий день, вітаю у нашому кафе «Destiny» . Ось наше меню, — промовляю я добре завчену фразу.
- Добрий день. Мені, будь ласка, американо з молоком та тірамісу, — з наймилішою усмішкою говорить молодик.
- Чудовий вибір. Очікуйте ваше замовлення.
Поки наш бариста порався з кавою, я не зводила очей з цього хлопця. Щось у ньому таке є, що притягує мене, наче магнітом. Серце шалено б'ється, але я не показую цього. У мене таке вперше.
#2937 в Молодіжна проза
Відредаговано: 05.02.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
