Глава 39

Тимур.

Два роки по тому.

- Тобі обов’язково їхати?

- Ми вже тисячу разів це обговорювали. Це для нашого майбутнього, - я притуляю до себе Софі і витираю її сльози.

- Ми не будемо бачитись цілий рік, - продовжує плакати вона.

- Кохана, мене запросили в США, за цей рік я добре освоюсь на роботі, облаштую нашу квартиру і потім ти приїдеш. Ти сама казала, що переводитись знову на заочне навчання не хочеш.

- Не хочу. Але цілий рік, це так довго, - стогне вона і заривається мені в груди.

- В нас все життя попереду, - я ніжно цілую її в губи.

Я беру свої валізи і виходжу з нашої квартири. Знову міцно обіймаю Софі і цілую.

Я не уявляв, що моє життя поруч з Софі буде настільки ідеальне. Ніяких сварок, тільки взаєморозуміння і довіра. Вона моє щастя і мій промінчик сонця, який кожен день освічує мій темний шлях. Я люблю її більше всього на світі.

***

Після довгого перельоту, я приземляюсь в Нью-Йорку і відправляюсь в свою нову квартиру.

Невелике однокімнатне приміщення зустрічає мене і змушує зразу закохатись в нього. Я виймаю телефон і присилаю фотографії світлої кухні, коричневої ванної кімнати та звичайної кімнати Софії.

- Я хочу до тебе, - роздається в слухавці ніжний голос моєї дружини.

- Незабаром ти будеш тут, і я трахну тебе на кухонному столі.

- Один рік без тебе, - засмучено стогне вона.

- Один рік без сексу.

- Тимур, - пискляво відповідає Софія і я уявляю, як в неї почервоніли щічки.

- Я говорила з мамою і вона сказала, що я зможу управляти тією кампанією, яка в Нюй-Йорку, - тепер голос Софії звучить радісно і це не може не радувати мене.

- Ось і чудово, - посміхаюсь я.

- Кохана, мені пора розкладати речі і йти на роботу.

- Люблю тебе.

- І я тебе.

Я кладу слухавку. Підходжу до невеликої чорної шафи і починаю розкладати речі. Навіть день не минув, як я не бачився з Софі, але я вже страшенно сумую. Це буде найважчий рік у моєму житті.

Софі.

Я прокидаюсь і йду варити собі каву. Пишу смс Тимуру. Так, як різниця в часовому поясі Нью-Йорка і Києва становить 7 годин, спілкуватись нам дається важко. Минуло вже чотири місяці, як ми не бачились. І весь цей час я була занадто занята докладами та проектами, Тимур своєю роботою, і тому, ми спілкувались тільки у вихідні.

Сьогодні субота і по плану в мене прибирання. Я встаю і йду до ванни, щоб взяти необхідні речі, але мене перериває дзвінок у двері.

- Сумувала? – самовдоволена посмішка Тимура ніколи не зникає з його обличчя.

Я втрачаю дар мови і стою, мов вкопана декілька хвилин.

- Навіть не обіймеш? – Тимур підходить до мене і міцно обіймає.

Ох, його обійми – це найкраще, що може бути в житті. Я так сумувала за цими теплими і ніжними доторками, за цим струмом, який з шаленою швидкістю проноситься по-моєму тілу, коли я бачу свого хлопчика.

- Ніколи не зможу достатньо насолодитись твоїм запахом, - говорить він і цілує мене в губи.

Тимур закриває двері і підіймає мене на руки. Несе до ліжка і знімає мої трусики.

- Я сумувала, - говорю я і він прижимається до мене всім своїм тілом.

Я відчуваю напряг в його штанях і готуюсь до отримання насолоди. Його палець нажимає на мій клітор і я стогну від насолоди. Його язик ковзає по моїй промежині і я готова віддати все за ці відчуття. Не проходить навіть декілька хвилин, як я вже розтворяюсь від оргазму.

Тимур знімає чорні джинси, футболку і «боксьорки». Як я сумувала за цим ідеальним рельєфним тілом. Він починає входити в мене, повільно. І як завжди мучить мене цим. Я хапаюсь руками за ліжко і намагаюсь стримувати гучні стони. Дивитись на те, як Тимур рухається в мені – найкраще видовище. Він прискорює темп і нас одночасно поглинає оргазм.

- Чому ти не сказав, що приїдеш? – я підіймаюсь і  наливаю каву для Тимура.

- Хотів зробити сюрприз.

- Це найкращий сюрприз у моєму житті, - радісно говорю.

***

За сьогоднішній ранок мене вирвало три рази, а я навіть нічого не їла. Я вже думаю над тим, щоб покласти ліжко у ванну. Пройшов місяць, як Тимур поїхав і нікому доглядати за мною. Я прикладаю величезні зусилля, щоб покинути ванну і телефоную Тимуру.

- Привіт, кохана.

- Привіт, - з останніх сил говорю я.

- Що сталось?

- Напевно вчора, щось не те з’їла. Нудить цілий ранок.

- Ти пила таблетки? – схвильовано говорить він.

- Так, нічого не допомагає.

- Зателефонуй лікарю.

- Гаразд, - відповідаю я і кладу слухавку. В мене більше не залишилось сил, щоб щось говорити.

Я підіймаюсь і йду на кухню. Наливаю стакан води і о, ні. Мене знову вириває. Що за день такий? Завтра тридцяте число і мій останній день здачі реферату, а я…

Стоп. Завтра тридцяте число?

Я швидко беру телефон і дивлюсь в календар. В мене затримка вже два тижні. Я з цими екзаменами навіть нічого не помітила. Але цього не може бути. Це не можливо.

- Добрий день, можна записатись на прийом? – втомлено говорю я.

- Так, сьогодні на 15:00.

Я лягаю в ліжко і починаю прокручувати всі моменти. Цього ж не може бути…

Тимур.

Я сиджу на засіданні директорів, але майже нічого не чую. Мої думки зайняті Софією і її станом. Я страшенно переживаю за неї і картаю себе за те, що зараз не біля своєї дівчинки. Я беру телефон до рук і набираю її номер. Але ніхто не відповідає.

І так протягом двох годин. Моє серце шалено калатає і я вже не знаю, що і думати.

- Тимур, - ну нарешті голос Софії роздається в слухавці.

- Чому не підіймала?

- Я вагітна.