Глава 33

Тимур.

Я ненавиджу цю дівчину більше, ніж кого-небудь. Я ладен вдарити Настю, але на жаль я не б’ю дівчат. Це єдине, що рятує їй життя. Як вона могла сказати, що вона моя дівчина?

- Так не хочу повертатись туди, - тихо промовляє Софія, коли ми входимо в гуртожиток.

- Я тільки вправлю їй мозок і заберу свої речі, - я цілую Софію в чоло і відкриваю двері.

- Тимур, - радісно підскакує Настя і біжить до мене.

От стерва.

- Краще стій де стоїш, - чується голос за моєю спиною.

- О, Тимурка, ти привів з собою це безхатченко, так мило з твого боку, - Настя надуває свої губи, хоча я не уявляю куди ще більше…

- В мене немає часу на твої придуркуваті розмови, - огризаюсь я і відчиняю шафу.

- Вчора, коли ми трахались, ти так не говорив, - вона лягає на ліжко і дивиться на мене.

Я повертаю голову до Софії і бачу в її очах біль.

- Я розумію, що в тебе бурхлива фантазія, але я краще все життя буду без сексу, ніж трахну тебе. І да прикрий свій ротик, який здатний тільки на мінет у туалеті.

Після цих слів Настя замовкає і я задумуюсь чи не перегнув палку. Але ж врешті-решт вона на це заслуговую.

- Бажаю вам, - вона дивиться на нас і мило посміхається, - розійтись, - її посмішка зникає з обличчя і перетворюється на справжнє «зло».

Я беру Софію за руку і закриваю двері кімнати.

- Більше вона нас не потурбує, - обіцяю я і ми виходим з гуртожитку.

Софі.

Мене переповнює почуття ейфорії. Залишилось всього декілька кроків і секунд, як наше життя з Тимуром перевернеться на триста шістдесят градусів. Іще два тижні тому я навіть подумати не могла в яке русло зверне моє життя. Я була звичайна студентка з амбіційними планами на майбутнє. Я була дівчина, яка відмовляла собі в коханні і була впевнена, що залишиться до кінця життя одна. А тепер я стою на порозі чого грандіозного і непередбачуваного. Моє серце шалене б’ється, а ноги тремтять, проте в душі я спокійна.

- Вона чудова, - посміхається Тимур і прижимає мене до себе.

- Тепер вона наша.

Я зачиняю двері просторої квартири і не можу втримати сміх та радість. Ми будемо жити з Тимуром разом. Тільки я і він. Ніяких спільних душових, старого ліжка та неприємного запаху на кухні. Кожен ранок і вечір разом, ніхто з п’яних студентів не зайде в нашу кімнату, ніхто не заважитиме нам насолоджуватись один одним.

З лівого боку нас зустрічає кухня, яку не закриває стіна. Скляний чорний стіл та білі шкіряні стільці. Я вже уявляю, як готую сніданок і сідаю поруч з Тимуром. Кухонна гарнітура обладнана в чорний з білим мармур та синім підсвічуванням. Вбудований холодильник та мікрохвильова піч. З правого боку те, що я обожнюю більше всього в житті. Величезна ванна кімната з чорною душовою кабінкою та сірою ванною. Дзеркало з підсвічуванням та білі меблі.

А прямо розташована наша кімната.

М’яке білосніжне ліжко, яке притягує до себе мов магніт. Величезні вікна, які відкривають вид на шумні вулиці Києва. Чорна шафа-купе та чорні диванчики. Плазма і полиця для книг. На підвіконні вбудоване невеличке ліжко з милими декоративними подушками. Це не квартира, а мрія.

Я готова заплакати від цього почуття, що вирує у моїй душі. В дитинстві я навіть мріяти про таке не могла, але тепер я перетнула горизонт місця, де збуваються найпотаємніші бажання. Я не хочу відпускати Тимура ні на мить, не хочу ділити його з кимось, не хочу залишати одного.

- Я люблю тебе, - повертає мене до себе Тимур і ніжно цілує в губ.

Я відчуваю щастя і спокій, я відчуваю, що все буде добре.

- Я люблю тебе, - широка посмішка не спадає з мого обличчя і я біжу розпаковувати наші речі.