Глава 29

Тимур.

Декілька секунд я дивлюсь на темноволосу дівчину, яка ніби, мов привид з’явилась переді мною.

Мільйони думок зараз проходять через мій мозок і проводять струм по-всьому тілу.

- Що? – нарешті хоч щось видавлюю я.

- Тепер ми сусіди, - радісно кричить Настя і біжить до ліжка.

- Я завжди хотіла мати кращого друга.

- Я тобі не друг, і тим більше не кращий, - огризаюсь я і продовжую розкладати речі.

- Ти тут сам жив? Так не прибрано, - від її голосу в мене йдуть мурашки по шкірі. В поганому сенсі. Він жахливий. Вона ніби передивилась дитячих мультфільмів про барбі і вирішила говорити, як вони.

Я не відповідаю на її запитання. Хоча багато чого хочу сказати.

« Це була найчистіша кімната в усьому довбаному світі, поки тут жила Софія».

« Краще тобі закрити свої накачані губи і не вимовляти ні слова».

«Звали звідси».

- Тимур, - її голос вбиває мене з кожним моментом.

- Що? – я закочую очі.

- Ти мене чуєш?

«Краще б не чув».

- Так.

- Хочеш піти кудись?

- Я хочу, щоб ти пішла кудись. Бажано в іншу кімнату або інший гуртожиток.

- Чому ти такий грубий?

Я не відповідаю на її слова, беру речі на завтра і йду в кімнату Артема і Богдана.

- Сьогодні я переночую у вас, - я навіть не здороваюсь і сідаю на ліжко Богдана.

- Чувак, якщо ти не знав, у тебе є своя кімната.

- Да ти що? Ти не жартуєш? – саркастично говорю я і закочую очі.

- Що сталось?

 - До мене поселили якесь втілення барбі з чорного світу.  

- Ти знову живеш з дівчиною? – сміється Артем.

- Чувак, ти ще той щасливчик, - б’є мене кулаком Богдан по плечу.

- Я готовий обмінятись з тобою кімнатами і доплатити зверху лише, щоб не жити з нею.

- Я згоден, - посміхається Богдан і підіймається з ліжка, - у когось сьогодні буде секс, - каже він і зачиняє двері.

Ми починаємо сміятись з Артемом.

- Чому ти не з Софі?

- Вона вирішила залишитись у Львові.

- Що?

- Ага.

- Не хвилюйся, я впевнений вона приїде.

- Давай зміним тему.

- Я познайомився з дівчиною.

- Мм. Хто це? Я її знаю? – я лягаю на ліжко і кладу руки під голову.

- Вона з сайту знайомств. Я не знаю, як вона виглядає, але мені подобається з нею спілкуватись.

- Якщо немає фотографії, то вона страшна, - чесно говорю я.

- З чого ти це вирішив? – він підіймається з ліжка і сідає навпроти мене.

- Чувак, якщо дівчина сексі, то вона викладе свою фотографію на будь-який сайт, навіть для стариків.

- Але мені з нею так легко.

- Знаю це почуття, - говорю я і згадую ніжні обійми Софії. Потрібно їй зателефонувати.

- Тимур, - вириває мене голос Тьоми з думок про Софі, - що ти порадиш робити?

- А. Та спілкуйся з нею. Врешті-решт зовнішність не важлива.

Я підіймаюсь.

- І їй дістанешся ти. Так, що їй потрібно думати чи спілкуватись з тобою, чи ні, - підморгую я йому і зачиняю двері.

- Виродок, - доноситься з кімнати, але я тільки сміюсь.

Заходжу в контакти і набираю номер Софії.

Один гудок, третій… восьмий. Вона не підіймає слухавку. Чудово.

Почуття ревності вривається в моє серце і починає накручувати думки. Я заходжу в кімнату, роздягаюсь і міцно засинаю. Принаймні намагаюсь.

***

- Софія, - біжу я за нею і намагаюсь зупинити.

- Будь ласка, вислухай мене, - я зупиняю її рукою і повертаю до себе.

- Що вислухати, Тимур? – з її прекрасних очей ллються гіркі сльози. Це я винен в усьому. Це я причина її бід.

- Я не хотів, вона сама..

- Що сама? Зняла з тебе одяг і почала трахати? – кричить Софія і моє серце розривається на шматки.

- Ні, я винен. Але я люблю тільки тебе. Ця Настя нічого не значить.

- Ти себе чуєш? – качає вона головою і витирає сльози.

- Я покохала тебе, а ти трахався з новою сусідкою. Я ненавиджу тебе, Тимур.

Слова ехом відбивались у моїй голові. Який же я виродок. Мені так боляче, що я навіть поворухнутись не можу. Я зламав своє життя і життя невинної в нічому світловолосої дівчини.