Глава 24

Тимур.

Перед нами відкриваються двері вишуканого і дорогого ресторану обладнаного в незрозумілому стилі. Якщо б я в них розбирався, то сказав би в якому.

Усміхнені, до ненависті, офіціанти проходять повз, і мені хочеться вирвати з їхніх рук ці підноси з дорогими напитками, і кинути їм в голову.

- Добрий вечір, - іще один натренований до безпам’яті офіціант, головне правило якого «клієнт завжди правий» проводить нас до столу.

- Лара, - підскакує якась навіжена жінка і біжить обіймати мою маму.

- Саша, - тепер вони кидається на мого батька. Це що гра в «Згадай імена своїх старих друзів або умри»?

- А це? – вона дивиться на мене з посмішкою.

- Тимур, - промовляє мама замість мене.

- Тимур, - зітхає ця дамочка. Я починаю сумніватись чи знає вона якісь слова крім імен.

- А це Наталі, наша дочка, - вказує вона на темноволосу дівчину таких років як я.

Потім жінка сідає за стіл біля чоловіка. Мої батьки навпроти і в мене не залишається вибору, як сісти поруч з Наталі. Прекрасно.

- Ми так давно не бачились, - батьки починають обмінюватись люб’язностями, а я відключаю мозок.

- Приємно познайомитись, - проривається до мене чиїсь голос.

- А, мені теж, - я дивлюсь на Наталі і посміхаюсь кутиком роту.

Ця шатенка намагається спокусити мене своїм поглядом, але я не звертаю на неї увагу. Да, я ні на кого взагалі не звертаю уваги, крім світловолосої Софії. Я не можу бути поруч з кимось крім неї. Навіть, тоді у барі, я відшив офіціантку.

Я думав, що швидко трахну її і забуду про Софію, але навіть від думки про поцілунок з кимось мені хотілося блювати. Я не зміг наблизитись до тієї офіціантки, швидко вибіг з туалету і пішов додому. А ось Софії, здається, на все пофіг. В неї прекрасне життя.

- Наші батьки вчились разом, - промовляє до мене писклявим голос шатенка.

Да ти що, а я думав ми просто сіли до вас

- Угу, - киваю я.

- До речі, де ти вчишся?

Офіціант принеси випити і рушницю, будь ласка.

- КНУ.

- Я теж хотіла туди поступати.

Молодець.

В цей момент мій погляд падає на сім’ю, яка входить в зал. Правильніше, на дівчину, яка заповнила собою весь простір і від якої у всіх повідпадала щелепа.

Софія.

- Мам, чому саме цей ресторан? – я виходжу з машини батька і прямую до входу.

- В інших все замовлено, - посміхається мама і легко обіймає мене за плечі.

- Добрий вечір, у вас замовлено? – ввічливо звертається до нас милий офіціант.

- Так, на прізвище Сушко.

- Ваш столик там, - він проводить нас до середини залу.

Тут досить гарно. Золотисто-мармуровий інтер’єр гарно переплітається з величезною люстрою посередині та дорогими картинами відомих художників. Всі столи або замовлені, або зайняті людьми. Грає легка мелодія. Все це розслабляє поки я не відчуваю на собі чиїсь пильний погляд.

Я сідаю за стіл і…

- Твою мать…

- Софія, як ти розмовляєш? – охає мама і я розумію, що сказала це в голос.

- Прошу мене вибачити, - я посміхаюсь і встаю зі столу. А потім зі швидкістю світла переміщаюсь в туалет.

Тимур, мать його, Бойко у цьому довбаному ресторані у Львові зі своєю сім’єю. А найголовніше, він не один. Він з якоюсь моделлю шатенкою. Злість і ревнивість пропитують мою душу наскрізь. Але я повинна тримати себе в руках. Повинна.

Я поправляю плаття і повертаюсь в зал.

Не дивись. Не дивись на нього, - підказує мені мій внутрішній голос, але погляд сам падає на цього хлопця. Хлопця який неабияк сексуальний. На ньому біла сорочку, верхній ґудзик якої розстебнутий і як завжди, неукладене волосся. Але сьогодні це виглядає сексуально, як ніколи.

Він поклав руку заді її спини. Я швидко проковтую наростаючий ком в горлі і сідаю за стіл. Я сиджу прямо навпроти них, а Тимур навіть мене не бачить.

Я не знаю чому ревную, я ж сама вчора цілувалась з хлопцем і кинула Тимура, але… Я не хотіла цілувати Матвія і мені досі соромно за свій вчинок. Я люблю тільки Тимура і хочу бути тільки з ним. Якщо б він дав мені хоч якусь мізерну надію, що зможе мене пробачити і ми будемо разом, я б більше ніколи не залишала його. Яка ж я дурепа. Я втратила хлопця своєї мрії, кохання свого життя і зараз дивлюсь, як він сміється з якоюсь козою.