Глава 15

Софі.

Я випрямила волосся, одягнула свій синій оверсайз костюм та білі кеди.

- Софія, ти ще довго? – закричав Тимур.

- Виходжу.

Я взяла невеличкий пакет в якому стояв подарунок для Тимура, відкрила двері своєї кімнати і…

- Тимур, - видохнула я. Переді мною стояла найкраща версія Тимура. Переді мною стояв неабияк сексуальний хлопець якого жадало все моє тіло. Волосся обережно укладене на бік, синій костюм в клітинку, біла сорочка, верхній ґудзик якої незастебнутий і все це доповнювало до жаху мила посмішка.

- Софія, - так само видохнув він і його темно-сині очі блиснули, - ти прекрасна.

- Ти прекрасний, - в один голос мовили ми.

- Що в пакеті?

- Подарунок, - посміхнулась я.

- Уу, давай, - він закрив очі і протягнув руки.

- Що давай, Тимур? Я пізніше тобі його подарю. До речі, де твоя краватка? – я підійшла до нього.

- Тільки не це, - він тримав руки в карманах і закотив очі.

- Тимур, неси краватку.

Через секунд 10 Тимур вийшов з кімнати з синьою краваткою і я підійшла до нього. Мені довелось прикласти багато зусиль, щоб не притулитись до його накачаного тіла і не почати вдихати цей божественний запах його духів, щоб не почати обіймати і цілувати прямо в коридорі.

- Ось так краще, - я зав’язала краватку і поправила комір.

- Ти ж знаєш, що я і так розв’яжу її, - він посміхнувся і знову поклав руки в кармани. Краще б він поклав ці руки на мою талію.

- Тільки спробуй, - я підняла голову і подивилась йому в очі.

- А то що буде? – Тимур посміхнувся кутиком роту.

- Побачиш, - я закусила губу і повернулась, - ну як ми йдемо?

- Так. Мама вже машину за нами прислала.

Ми вийшли з будинку і сіли в дорогу іномарку. По дорозі Тимур розповідав різні історії із свого життя в цьому місті. Як він зламав ногу, коли вони з Артемом втікали від собак, як вони з друзями кожну п’ятницю самі ходили їсти морозиво і тістечка.

- Ти сумуєш за Артемом?

- Це не має значення, - Тимур відвів погляд у вікно.

- Значить сумуєш. Послухай Тимур..

- Ні, це ти послухай, - він перебив мене, - я не маю наміру спілкуватись з ним і тим більше дружити, він зруйнував все що нас поєднувало.

- Гаразд, - тихо промовила я.

- Ей, - він торкнувся рукою мого підборіддя і змусив подивитись на себе, - вище ніс, сьогодні тільки я маю право засмучуватись.

- Ні в якому разі. Якщо я побачу, що ти засмучений, то..

- То що? – він посміхнувся.

- Я вдарю тебе.

- Ха-ха, навіть так. Ой все, я боюсь, - почав сміятись Тимур.

- Тобі підходить посмішка, - зауважила я.

- Тобі підходить все, - не відводив свого милого погляду з мого обличчя Тимур.

Через хвилин 20 ми під’їхали до величезного і розкішного ресторану. Машин 10 точно вже стояли на стоянці.

- Скільки людей запрошено? – запитала я у Тимура, коли ми вийшли з машини.

- Напевно, як завжди, 100, - закотив очі він і поклав руки в кармани.

- Ходімо? – запитала я і ми увійшли у зал.

Дорогі картини відомих художників, золотистий колір стін переплітався з рожевими та персиковими кольорами. Закуски на окремих столиках та один величезний стіл посередині залу. Сині з білим шарики було розвішені і розкидані по- всьому ресторану, сині скатерті та стільці. Арка синьо-золотистого кольору для фотосесії, посередині якої великими літерами написано «Тимур», а знизу «19 років» і біля неї стояв фотограф. В лівому кутку стояло фортепіано за яким уже сидів музикант та грав легку спокійну мелодію.

- Вау, - я подивилась на Тимура, - все дуже гарно.

- Все як завжди, - він знову закотив очі і я штовхнула його в бік.

- Синочку, ви прийшли, - підбігла до нас мама Тимура.

- Ви молодці, все виглядає надзвичайно гарно, - звернулась я до матері Тимура.

- Дякую, Софі, ви виглядає просто чудово, скільки стояли ваші костюми? – запитала Лариса Анатоліївна.

- По 8500 грн, мама, - відповів Тимур.

- Прекрасно, - посміхнулась вона, - Тимур іди привітайся з гостями, - промовила Лариса Анатоліївна і зникла кудись.

- Тимур, вітаємо тебе з твоїм 19-літтям, бажаємо тобі всього найкращого, щоб ти був здоровим і щасливим, - підійшли до нас мати і тато Артема, якщо я не помиляюсь, адже він стояв біля них.

- Дякую, - він поцілував цю жінку в щічку і потиснув руку чоловіку, а Артема проігнорував.

Після цього до нас підійшли іще людей 40, а я вже страшенно втомилась вислуховувати одне і теж саме. До речі, всі одягнені у синій колір, жінки в синіх платтях, а чоловіки в синіх костюмах.

- Тимурка, - налетіла на нього якась дівчина, років 17 на вигляд, - вітаю тебе, - обійняла його за шию і поцілувала в щічку.

Я закотила очі і схрестила руки на грудях.

- Дякую, - він посміхнувся їй.

Дякую, я подумки перекривила його.

- Хто це був? – запитала я, коли брюнетка з довгими худими ногами відійшла.

- Це Ріана, моя давня подруга.

 Фу, ненавиджу тебе, Ріана.

- Мм.

- Софі, щось не так?

- Все чудово, - з сарказмом промовила я.

- Ми просто друзі і все. Як ти з Яриком, - він посміхнувся.

- Не порівнюй вас і мене з Яриком, він мені, як брат, - я закотила очі.

- Ти ревнуєш? – він знову посміхнувся.

- Ні, я не ревную. Просто, просто я голодна, - швидко промовила я і розвернулась.

- Де тут туалет? – запитала я у якогось офіціанта і він вказав мені дорогу.

- Софі, постій, - кричав Тимур.

Я проігнорувала його і відкрила двері туалету, коли я вже зайшла, Тимур відкрив двері, зайшов зі мною в туалет і закрив на замок.

- Ти що робиш? – здивувалась я.

- Нам потрібно поговорити.

- В туалеті?

- Тут нікого не має.

Він повернув мене до стінки і поклав руку. Коли я хотіла вирватись, він поклав іншу руку. Наші тіла знаходились занадто близько один до одного.