Глава 12

Софі.

П’ятниця.

- Бережи себе, - посміхнувся Тимур.

- І ти себе. Я сьогодні тільки до 17.00, а потім зустрічаюсь з Яриком, отже мене не потрібно забирати.

- Знову цей Ярик, - Тимур закотив очі.

- Щось не так?

- Все чудово, - він підморгнув і виїхав зі стоянки. А я відправилась на роботу. Сьогодні мені потрібно все доробити, але на щастя, Тимур вчора дуже допоміг і мені залишилось трішки підправити деякі папери. Після роботи мені потрібно придумати і купити подарунок Тимура і сходити погуляти з Яриком.

Який подарунок можна придумати людині, яка виносить тобі мозок? Пачку снодійного? Пістолет? Нову кімнату? Курси психотерапії? Скільки багато цікавих ідей.

- Як справи, Софіє? – по дорозі до свого кабінету я зустріла Татьяну.

- Чудово, майже вся робота зроблена, а у вас як?

- Ого, молодець. В мене теж чудово, - вона посміхнулась і зайшла в ліфт.

Так, повернемось до подарунків. В мене всього залишилось 2000 з батьківських грошей. На інші 7000 мені потрібно прожити до зарплатні. Можливо йому подарити духи? Хоча, ні, Тимур чудово пахне. На диво. Абонемент в зал? Ні, я впевнена в нього він є, і скоріше за все до кінця життя. Взагалі, я і є його найкращий подарунок. Можливо подарити свою фотографію? Гаразд, до подарунків повернемось пізніше, зараз потрібно працювати.

Тимур.

- Мам, не потрібен мені новий костюм, ти тільки цього літа купила новий.

- Ну і що? Тебе вже в ньому всі бачили.

- Хто всі? Я одягав його один раз на нашу сімейну вечерю в ресторані, - я провів рукою по своєму русому волоссю.

- Тимур, не розчаровуй маму, - о знову цей її голос, після якого я погоджуюсь на все.

- Гаразд, тільки можна цього разу я сам куплю його?

- Ну гаразд, синку. Тільки синього кольору, я всім сказала, що вечірка буде в синьому кольорі.

- Це що, дитсадок?

- Тобі не приємно те, що я зробила? – мало не плачучи сказала мама.

- Приємно, звісно приємно, ти в мене найкраща мама.

- Гаразд, любий, мені потрібно йти, в скільки годин ти приїдеш?

- Близько 6 ранку, і я буду не сам.

- З Артемом і Богданом?

- Ні, з дівчиною.

- Що за дівчина?

- Пам’ятаєш я тобі розповідав про свою сусідку.

- А, про ту гарну світловолосу дівчинку, і як, ви разом? – милим голосом запитала вона.

- Ми просто друзі.

- Ай, Тимур, не говори дурницю.

- Бувай, мам, - я поклав слухавку.

Ця жінка зведе мене з розуму. Потрібно зателефонувати Софії.

- Привіт, я розумію, що в тебе сьогодні зустріч, але не могла б ти вибрати зі мною костюм?

- Привіт, а це довго?

- Ні, думаю, хвилин 30.

- Чудово. У 17.00 заїдь за мною.

- Домовились, - я поклав трубку і пішов складати речі. Ще потрібно вивчити уроки, думаю до 16.40 все встигну.

***

Коли я виконав всі справи, підійшов до шафи і почав одягатись, так як в кімнаті я завжди ходжу тільки в «боксьорках» іноді навіть коли Софія тут. Люблю спостерігати як на її світлих щічках з’являється милий рум’янець.

Я одягнувся, сів у машину і поїхав до Софії.

- Я знаю декілька крутих магазинів з костюмами, - вона сіла в машину.

- Кажи адрес, - я подивився на неї, вона промовчала.

- Ти знову не знаєш адресу? – я посміхнувся.

- Там важкі назви, - надула вона свої пухкі губи, - але я знаю, як проїхати.

- Гаразд.

Через 5 хвилин ми опинились по-середині величезного і вишуканого магазину. Де напевно продавці мають більшу зарплату, ніж половина наших викладачів в університеті разом взятих.

- Доброго дня, чим вам допомогти? – підійшла до нас молода шатенка і посміхнулась.

- Доброго дня, ми самі все виберемо, - різко мовила Софія і кудись потягнула мене.

- Що це було? -  я схрестив руки і сперся об стіну.

- Нічого, - знову цей рум’янець на її щічках.

- Ти ревнуєш, - я закусив губу.

- Я? – вона розсміялась, - та ніколи в житті.

- Не переживай, Софіє, мене цікавлять тільки світло-русі дівчата з зеленими очима, - я підморгнув їй.

- Так, якого кольору ти хочеш костюм? – перевела тему вона.

- Якщо б когось цікавило, що я хочу, я б одягнув джинси і футболку. А так, мама сказала, що вечірка в синьому кольорі, отже синій костюм.

- В сенсі в синьому? Ти не міг раніше сказати? – обурилась Софія. Занадто мило.

- Я сам тільки сьогодні дізнався.

- Так, план такий: ми швидко знаходимо якийсь синій костюм і йдемо купляти мені одяг.

- Гаразд, - я посміхнувся.

- Тримай ось ці, - протягнула Софія два костюми.

Один із них темно-синій, інший світліший і в чорну клітинку, штани вище кістки.

- Мені цей подобається, - я вийшов з роздягальні в синьому костюмі в клітку.

- Ох, - видохнула Софія, - він шикарний.

- Тобто, я шикарний? – я поклав руки в карман і сперся об стіну.

- Тобто, костюм. Купляємо?

- Так.

Я розрахувався за костюм, всього 7500 грн. Мені пощастило, адже всі костюми, які стоять менше 7000, мама вважає негідними.

- Блін, - Софія зупинилась, коли ми вийшли з магазину, - я не взяла з собою гроші.

- За це не переживай, я б і так заплатив за тебе.

- Ні, мені не зручно, краще щось виберу зі своїх речей.

- Це не обговорюється, - я торкнувся її спини і повів вперед.

- Де ти зазвичай купляєш одяг?

- Не в Україні, - вона посміхнулась, - або, ходімо в цей магазин, - вона побігла кудись.

- Тільки попереджаю, тут не дешеві речі.

- Попереджаю, можеш витратити хоч всі мої гроші, мені і так їх нікуди дівати.

Софія набрала купу речей і відправилась до примірочної.

Першим було дивне плаття блювотно- синього кольру.

- Ну як?

- Ніяк, щось інше.

Друге було дивні штани та чорна майка.

- Софія, в тебе є смак?