Глава 8

Тимур.

- Кх-кх, - ледь не подавилась Софія і розгнівано подивилась на мене, - Ти здурів так жартувати?

- А хто сказав, що я жартую? – усміхнувся я кутиком роту.

- Мені не смішно.

 - А мені смішно. Як мені треба було іще привернути твою увагу?

 - Потрібно було замовкнути, - сказала вона і вийшла з машини, - дякую, - і вдарила дверима.

- Ти ще заговориш зі мною, Софія, - промовив я собі під ніс, знаючи, що ніхто і так не почує.

Коли я повертався до гуртожитку, мені зателефонував Тьома.

- Що хотів? – різко сказав я.

- Зустрітись.

Я промовчав.

- Я не хочу сваритись із-за якоїсь дівчини, - зітхнув Артем.

- Я теж. Через 15 хвилин у кав’ярні, ок? – я і справді не хочу сваритись з своїм найкращим другом.

- Ок.

Софі.

Ненавиджу його. Ненавиджу. Як же мені набридли його тупі жарти. Хіба нормальна людина буде таке говорити?

- Привіт, Соф.

- Привіт, - я зраділа, побачивши свого старого друга.

- Навіть не обіймеш? – простягнув руки він.

- Як ні? – я підбігла до нього і міцно обійняла.

- Я сумував, - промовив Ярик.   

- Я теж.

- Що ти тут робиш? – його руки досі обіймали мене за талію.

- Я тут взагалі працюю, а ти?

- Тато приїхав до вашої віце-президент і я вирішив з ним. Так ти тут працюєш? – здивувався він.

- Так, сьогодні перший день. А як успіхи у вашій кампанії?

- Наступного року тато подарить мені 38% акцій, - він провів рукою по-своєму темному волоссю.

- Ого, це виходить, в тебе буде найбільше акцій з усіх хто є в кампанії?

- Виходить, що так.

- Ну так я тебе вітаю, - знову я обійняла його.

- Поки що рано вітати.

- Софіє, як я давно тебе не бачив, - звернувся до мене батько Ярика. Він як завжди одягнений в дорогий костюм та з окулярами на обличчі.

- Я теж рада вас бачити, - ми обійнялись.

- Ярослав, через 5 хвилин чекаю тебе в машині. До зустрічі Софія, - посміхнувся він і вийшов з будівлі.

- Він не змінився, - зауважила я.

- Як завжди старий і нестерпний батько, - посміхнувся Ярик.

- Не хочеш зустрітись за чашкою кави? – запропонував він.

- З радістю. Тільки в мене такий складний графік.

- Прийму будь-яку твою пропозицію.

- Як щодо п’ятниці?

- Чудовий варіант, - підморгнув він мені своїми жовто-карими очима.

- В тебе такий самий номер?

- Так. Спишемось?

- Або зателефонуємо, - поправила я пасмо свого світлого волосся.

- До зустрічі, Софа.

- До зустрічі, Ярик, - ми знову обійнялись і я відправилась доробляти свою нудну роботу. Або не нудну. Поки не вирішила.

17.35 мені прийшло смс від добре знайомої людини.

Він: Не думав, що таке скажу.

Він: Але.

Він: Я сумую.

Я: Знову хочеш, щось написати про мене?

Він: Вибач, я винен. Каюсь.

Я: Прибережи свої вибачення для когось іншого.

Він: Ти мені подобаєшся.

Я: Ти теж мені подобався, але виявився повним придурком. Забудь цей номер, Артем.

Він: Одна зустріч.

Я: Нічого не змінить.

Він: Змінить.

Він: Я знову побачу твою посмішку.

***

- Як робота? – запитав Тимур, коли я повернулась в кімнату.

- Не так жахливо і важко, як я думала.

Я підійшла до шафи і вийняла біле звичайне плаття.

- Кудись збираєшся?

- Зустрітись з Артемом.

- Навіщо? – він піднявся.

- Розслабся, хоче просто побачитись.

- Тобі було мало того? – Тимур говорив розлючено.

- По-перше, тобі що до того? По-друге, відчепись.

- Мені ніщо. Просто я знаю на що здатний Артем і що ставалось з дівчатами після нього, - Тимур знову ліг на ліжко і змусив мене замислитись. Але це ж тільки одна зустріч, нічого не буде, так?

Я пішла у ванну, переодягнулась і відправилась на зустріч до Артема.

- Твоя машина? – запитала я, коли побачила Артема біля дорогої іномарки.

- Чия ж іще, - він наблизився, щоб обійняти мене.

- Це просто зустріч, - нагадала я йому і сіла в автомобіль.

- Як справи?

- Чудово. Куди ми їдемо?

- Зараз все побачиш.

Через 20 хвилин їзди ми звернули в якийсь невідомий мені бік.

- Де ми? – запитала я, коли зрозуміла, що крім нас більше нікого не має.

- Я так чекав цього, - сказав він і зупинив машину по-середині невідомої місцевості.

- Що ти верзеш?

- Розслабся і отримуй задоволення, - в цей момент мої ноги і руки почали трястись, серце, ніби ось-ось вирветься назовні, мої долоні спітніли, а розум наказував: «Тікай». Єдине, що тіло не хотіло слухатись, воно ніби прикувало себе до м’якого сидіння машини.

- Щ-що ти робиш? – запинилась я, коли рука Артема почала ковзати по моїй нозі.

- Тс, мовчи, - його рука підіймалась все вище і вище по нозі.

- Артем, - закричала я і відштовхнула його так, що він ударився головою.

- Ай, - він приклав руку до голови, - ти навіжена? Сиди тихо я сказав, - він наблизився і поцілував мене, я намагалась його відштовхнути, але не було сил. Я вирішила відчинити двері.

- Не так все легко, - він відсахнувся і заблокував двері.

- Я подам на тебе в суд, - кричала я і по моїй щокам уже текли сльози.

- Мої батьки найвпливовіші адвокати в Україні, - він посміхнувся кутиком роту і схопив мене за руки, від чого мені стало нестерпно боляче.

- Замовкни, - закричав він, коли я схлипувала від сліз.

- Артем, прошу, - благала я.

Але він ігнорував. Рука Артема направилась до мого плаття і задерла його так, що було видно мої трусики.

- Ох, - він облизав нижню губу після побаченого і його рука направилась до моєї білизни.