Глава 7

Софі.

Я дико розсміялась:

- Що? Що ти тільки-но сказав?

- Е, гарад. Забий, - Тимур схрестив руки і зробив ображене обличчя.

- Навіщо ти це запропонував?

- Щоб вона відстала.

- Ти б справді почав зустрічатись зі мною тільки, щоб ця дівчина відстала? – здивувалась я.

- Не по-справжньому, ми б їй сказали, що пара і все.

Я знову розсміялась.

- Я сказав забий, - він закотив очі.

- Тимур, як давно не бачились, - підійшла Барбі зі своїми подругами, - а чому ти сидиш з цією…, - вона вказала на мене.

- Софі, його дівчина, - протягнула руку я, - хоча, - я забрала руку, - не хочу вимаститись об твої долоні.

- Вона твоя дівчина? – звернулась вона до Тимура.

Той сидів приголомшливий і дивився на мене, потім відкашлявся і сказав :

- Т-так.

- Я не вірю, - заявила Барбі.

- Це твої проблеми, Тимур ходімо, - я піднялась і взяла Тимура за руку.

- Що ти робиш? – пошептав він мені на вухо.

- Мовчи, - я оглянулась на дівчину і поцілувала Тимура в щічку.

***

- Що це було? – запитав Тимур, коли ми відійшли від усіх.

- Ти ж сам сказав, що зробиш все для мене, якщо я буду твоя дівчина.

- І що ти придумала? – зітхнув він.

- Поки що нічого. Але це поки що, - я підморгнула йому і відправилась на пару.

Тепер по плану в мене історія. Найнудніший урок в цілому світі. Кому взагалі важливо, що було декілька століть тому? Як ви можете вірити, що це правда, а не вигадка якогось божевільного? Так-так, я знаю це: «Хто не знає свого минулого, немає майбутнього», але… чим мені допоможе інформація про другу світову війну в моєму майбутньому?

Так, як я щасливець по життю, мені дістався найнудніший вчитель, якому років 60 напевно, який спить на ходу і на уроках, і який  взагалі не дає інформацію.

Мені прийшло смс, яке вирвало мене з мрій про сон:

Він: У п’ятницю вечірка, ідеш?

Я: В мене робота.

Він: А після?

Я: Навіщо тобі йти зі мною, немає інших дівчат?

Він: Там буде Алекса.

Я: ?

Він: Барбі.

Я: Іншого разу.

Звісно я б хотіла сходити на вечірку і розважитись, але у суботу мені на роботу… На жаль треба відмовитись від розваг.

Він: Тебе потрібно підкинути на роботу?

Я : Тимур, що з тобою? Відколи ти цікавишся моїм життям і такий добрий.

Він: Я завжди такий, просто ти через свою гордість і упертість нічого не помічаєш.

Я: Гаразд. Зможеш підвести?

Я: 14.30 біля виходу.

Він: Буде зроблено.

Так дивно спілкуватись з Тимуром і не сваритись…

Тимур.

- Я чув ти побився з Тьомичом із-за дівчини, - звернувся до мене мій друг, коли ми сіли поруч.

- Тьома фігню робить, - фиркнув я.

- Я б теж саме зробив на твоєму місці, - сказав Бодя. Ми з ним і з Тьомом дружимо вже 7 років і досі не розлучались ні на мить. Так сталось, що Тьома і Бодя виграли в суперечці зі мною і поселились в одну кімнату, а мені довелось жити з Софією.

- Ну так як вона в ліжку?

- Ти про кого?

- Про ту дівчину за яку ти врізав Артему, - посміхнувся Бодя.

- Я не спав з нею.

- Уу, чувак. Чекай це не вона там сидить? – вказав друг на світловолосу дівчину, яка сиділа за 2 партою, в той час як ми за останньою. Тепер урок історії, і так вийшло, що ми троє (Я, Софія і Богдан) вчимось на одній кафедрі і в нас спільні пари.

- Вона.

- Хорошенька.

- Навіть не думай, - стиснув зуби я.

- Гаразд, гаразд, - поклав перед собою руки Бодя.

- Ти в п’ятницю з нами? – провів рукою по своєму каштановому волоссю мій друг.

 -А що в п’ятницю? – запитав я.

- Вечірка в одного старшокурсника, він знайомий Артема і запросив нас всіх. До речі, там буде Алекса, - почав сміятись Богдан.

- Ну ніі, що вона там забула, - зітхнув я.

- Тебе, чувак, - він розсміявся.

***

- Рівно 14.30, так ти в нас іще і пунктуальний? – йшла до мене світло-руса дівчина з поблискуючими зеленими очима.

- Ти ще багато чого про мене не знаєш, детка, - я відкрив їй двері Джипа і сів на водійське сидіння.

- Так, як і ти про мене, детка, - вона поправила свою чорну довгу юбку та посміхнулась.

- Можем це змінити.

- Не думаю.

- Чому?

- Якщо ти дізнаєшся щось про мене, то нас можна вважати друзями, а я не маю наміру з тобою дружити.

- Тобто ти маєш намір чогось іншого зі мною? – я підморгнув їй.

- Я  маю намір, не мати з тобою жодних зв'язків, якщо ти про це, - ох цей гострий язичок, я б найшов йому управу.

- Я Тимур Бойко і мої батьки одній з найвпливовіших людей України, 14 років займався футболом, ходжу 3 рази на тиждень в зал, подобаюсь дівчатам і не ховаю свою красу.

- Я тебе не питала, - схрестила руки вона і дивилась у вікно.

- А хто казав, що я тобі розказую? Можливо я готуюсь до побачення.

- Так готуйся подумки.

- Ні, я люблю все говорити вголос. Є молодша сестра Аня, а і ледь не забув, мені залишилось жити рівно, - я подивився на годинник на руці, - 35 днів.