Глава 6

Софі.

- Ти куди так рано зібралась? – сонним голосом промовив Тимур, коли я повернулась з душу.

- На роботу. Я тебе розбудила?

- В 5 годин ранку на роботу? Тебе не потрібно підвести?

- Мило, але я викликала таксі, - я взяла свою сумку.

- Ну гаразд, - вкрився ковдрою аж до голови Тимур.

- Солодких снів, - посміхнулась я і зачинила двері.

Я убита. Тільки перший день, але я вже не можу. Я тричі засинала по дорозі, випила два кофе і все рівно хочу спати.

- Доброго ранку, Софіє, - посміхнулась Татьяна. Як вона може виглядати настільки ідеально?  Ця жінка відьма? Я хоч і збиралась 40 хвилин виглядає так, ніби я прокинулась, відчинила шафу, звідти випали чиїсь речі(незрозуміло чи мої, чи Тимура) і пішла на роботу.

- Доброго ранку, - зівнула я.

- Сьогодні в нас багато роботи, - ми пройшли в її кабінет.

- А якась з них включає сон?

- Ти кумедна.

- Робота для тебе на цей тиждень така, проаналізуй продуктивність кожного працівника і вибери того, який був найменш продуктивний.

- Гаразд.

- Сподіваюсь ти знаєш, як це робити?

Так в елітній школі, в класі економіки, мене багато чому навчили.

- Так, - я посміхнулась.

- Тоді можеш йти в сусідній кабінет, він весь в твоєму розпорядку.

- Дякую.

Я підійнялась і понесла з собою величезну папку документів. 0 7.30 мені прийшло смс від невідомого номера «Як перший робочий день у СофіЇ?»

Навмисно виділена Ї, зрозуміло, що це Тимур.

Я: Звідки в тебе мій номер, ТимУР?

Він: Секрет фірми.

Він: Ну так як перший день?

Я: Хочу спати.

Він: Я б на твоєму місці теж хотів спати.

Він: Ти не йдеш на навчання?

Я: Я тут тільки до 8.00, а потім з 15.00…

Тимур нічого не відповів.

Я сиджу на невеличкому чорному шкіряному диванчику, підігнувши, під себе ноги, стіни укладені білою цеглою, а навпроти мене величезне вікно та невеликий чорний скляний стіл з шкіряним стільцем. Мені подобається цей кабінет, можливо все буде не так жахливо, як я уявляла.

- Ну як твої справи? – відчинила двері Татьяна.

- Напевно чудово. Це набагато легше, ніж я думала і цікавіше.

- Якщо ти будеш швидко справлятись, то можливо через декілька тижнів, зможеш приходити тільки після 15.00.

- Чесно? Це було б дуже добре, - зраділа я.

- Але тобі потрібно добре постаратись.

- Я буду, чесно.

Через 30 хвилин я склала всі документи і пішла до виходу.

- Вас не потрібно підкинути? – хлопець стояв з широкою білосніжною посмішкою, упершись об Джип та з руками в карманах.

- Я викликала таксі.

- Можеш мені заплатити.

- Так, Тимур Бойко тепер працює таксистом? – я підморгнула йому.

- Тільки для красивих дівчат, - він подивився на мене знизу вверх, - ну і для тебе.

- Ну й засранець.

- Ласкаво просимо у мій світ, - він завів мотор і ми поїхали в університет.

***

- Ти знаєш, що на тебе всі дивляться тільки із-за мене? Кожна дівчина тут хоче мене, - самовпевнено говорив Тимур по дорозі до класу.

- Тобто усі бачать, що я йду з тобою? Який жах, відійди від мене краще, - з сарказмом промовила я.

- Тобі пощастило.

- З чим це? – закотила очі я.

- Зі мною.

- Може навпаки?

- В тебе хоч колись закривається рот? – він закусив губу.

- Моє слово повинно бути останнім, - я відчинила двері класу і ввійшла, залишивши Тимура самого.

- Привіт, - присіла біля мене якась дівчина.

- Привіт, - сухо відповіла я.

- Я Настя.

 - Софі, - я потиснула її руку. Навіщо вона говорить зі мною? Я не вірю в жіночу дружбу, і заводити подруг я не маю намір.

- Як справи? – ніяковіло промовила вона.

- Добре.

- А.

- Це правда, що ти живеш з Тимуром в одній кімнаті? – тільки 3 дня, 3 ДНЯ, пройшло від початку навчання, а за цього хлопця вже говорить пів університету.

- Правда.

- А, ти б..

- Я б не могла вас познайомити, тому що я не Лариса Гузєєва і це не програма «Давай одружимось», - перебила я її.

Дівчина цмокнула і зайняла інше місце. Ось так краще.

- Якщо ти думаєш, що будеш з Тимуром, то помиляєшся, - сказала якась нафарбована «Барбі», коли я вийшла з кабінету.

Я закотила очі:

- Якщо ти думаєш, що комусь цікава твоя думка, то це так само тупо, як вірити, що твої губи не накачані.

- Ах, як ти смієш? – вона трималась за руки іще з двома своїми подругами. А я то надіялась, що таке показують тільки в старих американських фільмах.

- Визволи мене від цих мук слухати твій писк, чи голос, я не знаю, що це, - я пішла від них до кав’ярні.

Я вб’ю Тимура за ці каторги. До речі далеко йти не доведеться.

- О, Софія, давно не бачились, - він забрав своє замовлення і підійшов до мене.

- Вгамуй цих дівчат або я повириваю все їх накладне волосся, - схрестила руки я.

- Ти за кого? – він відпив лате і присів навпроти мене.

- За якусь низьку брюнетку і Барбі.

- Хто така Барбі?

- Блондинка, яка вдягнена у все рожеве, до речі, вона там йде, - я вказала на дівчину, яка декілька хвилин тому намагалась мені пригрозити.

- Тільки не вона, - Тимур сховав обличчя.

- Ти її знаєш?

- Ми колись зустрічались, для мене це була тижнева забавка, а для неї віра у вічне кохання. Вона навіжена, сховай мене від неї, - благав він.

- Е ні, - я розсміялась, - не вплутуй мене в ці безкорисні інтрижки.

- Я зроблю для тебе все, якщо ти почнеш зі мною зустрічатись, - благаючим поглядом сказав він.