Глава 5

Софі.

- Мені сьогодні подзвонила твоя мама і сказала провести з тобою співбесіду, - повідомила мені Татьяна, коли ми увійшли в її величезний і розкішний кабінет.

- Так, - тихо промовила я.

- На якій кафедрі ти вчишся? – сказала жінка і сіла за стіл.

- Кафедра економіки підприємства.

- В мене є для тебе декілька варіантів, - вона почала листати величезну стопку паперів.

- Прийму будь-який, - вичавила посмішку я. Перспектива навчатись і працювати мене не радує, але я знаю, що багато студентів з цим справляються.

- Перший - це секретар, другий - це помічник головного бухгалтера і третій - мій помічник.

- Який би ви мені порекомендували?

- Або мій помічник, або помічник бухгалтера, професія секретаря не така легка, як здається, - посміхнулась Татьяна.

- Тоді ваш помічник.

- Гаразд, зараз я складу розклад і пришлю тобі на пошту. Ти можеш бути вільна, - піднялась жінка і протягнула руку.

- Дякую вам, - я потиснула її руку.

- На все добре, Софіє.

У відповідь я тільки кивнула.

- Ну як все пройшло? – підійшов до мене Тимур.

- Не погано.

- Ти виглядаєш, - він задумався, - подавленою?

- Можливо.

- А чому твої батьки вирішили..

- Давай, ніколи не говорити про моїх батьків, домовились? – перебила я Тимура.

По дорозі до гуртожитку ми мовчали.

- Ти виходь, а мені ще потрібно заїхати в одне місце, - посміхнувся Тимур.

- Ти скоро повернешся?

- Думаю так.

 -Шкода, - розсміялась я.

- Шкода, що коли я повернусь, там будеш ти, - підморгнув він мені.

- 1:1.

Коли я увійшла в кімнату помітила смс від Татьяни.

Графік роботи:

Пн – 5:00 – 8:00; 15:00 – 19:00

Вт – 5:30 – 7:40; 15:00 – 19:00

Ср – 6:00 – 8:00; 15:00 – 19:00

Чт –  5:00 – 7:30; 15:00 – 19:00

Пт –  6:30 – 7:30; 15:00 – 17:00

Сб – 9:00 – 19:00;

Нд – 8:00 – 12:00;

Від цього смс мені хотілось плакати. Я не уявляю як з цим справлюсь, не уявляю, коли мені засинати і прокидатись, коли робити уроки.

- Ти зустрічалась з Татьяною? – зателефонувала мама.

- Так, - я розповіла їй про все і про свій графік роботи в тому числі.

-  Що? – здивувалась вона.

- Так, мені потрібно буде прокидатись 0 4 ранку, - повторила я.

- Я не за це. Як ти могла відмовитись від роботи секретаря? Ти що зовсім мене принизити хочеш? Таку дочку я виховала? – кричала вона.

- Мам, - сльози вже з’явились на очах.

- Я завжди вчила тебе обирати найважчий варіант, щоб показати, що ти не гірше інших. Мені соромно за тебе, - і вона поклала трубку.

Та що не так з цією жінкою? Я люблю її, але іноді вона змушує накласти на себе руки. Як одного разу в 8 класі. Я отримала першу 9 за всі роки і вона почала читати моралі, що я не вчусь, а лише гуляю, хоча це не правда, я майже не гуляла, що я ганьба сім’ї і тд. Тоді я чесно думала, що краще покінчити з собою, ніж слухати цю 2-ох годинну нісенітницю.

Ніколи не забуду її слова: « Ми вдочерили тебе, тільки тому, що ти розумна і найстарша з усіх». Хоч вона і вибачилась за це мільйон разів і досі говорить, що їй соромно за ці слова, але я ж то розумію, що насправді так і було. Їм потрібен спадкоємець кампанії, а дітей вони не могли народити. Хоча потім сталось якесь диво і через декілька місяців в нашій сім’ї з’явився маленький Вадик.

- Ей, ти чого плачеш? – роздався звук біля дверей.

- А тобі то яка справа?

- Мені? Взагалі ніяка. Я просто не хочу слухати твій плач, - посміхнувся Тимур.

- Мені не смішно.

- А якщо так? – він підійшов до мене і протягнув букет червоних троянд.

- Це мені?

- Ні мені, по дорозі фанатки засипали квітами.

- Дякую.

- Краще перестань плакати.

Я кивнула.

- Так ти скажеш, що сталось?

- Нічого серйозного.

- Як хочеш, - він підійшов до своєї шафи і вийняв чорну футболку, хоч на ньому зараз одягнена така сама.

- Я іду зараз в тату-салон, а потім гуляти, - знову ці його татуювання. На скільки я знаю в нього 3 тату. Одна дуже велика, що майже замальовує всю руку до ліктя, одна – лев на грудях, іще одна – напис на шиї. Мені взагалі не подобаються татуювання і я ніколи не мріяла про них, а до людей, в яких все тіло в татуюванні, я ставлюсь скептично. Напевно це не правильно.

- Я тебе не питала.

- А хто сказав, що це я тобі розказую? – він зняв футболку і я побачила його накачану спину. Да, цьому хлопцеві точно пощастило з тілом.

- Так тебе не чекати? – запитала я, коли він вже виходив.

- Отже, ти признаєшся, що завжди чекаєш на мене? – він грайливо посміхнувся і закрив двері.

Завтра середа і мій перший робочий день, сьогодні треба постаратись вивчити уроки до п’ятниці, щоб бути вільною. Хоча з таким графіком роботи я точно не буду вільна.