Глава 3

Софі.

Після важкого дня, я хотіла прийти в кімнату і почати спокійно збиратись, але коли ти живеш з Тимуром, можеш забути за спокій.

- Де ти була? – зустрів мене різкий голос.

- Відколи я маю тобі звітувати? – здивовано запитала я.

- Відтоді, коли ти сподобалась моєму другу, - Тимур сидів на ліжку і розлючено дивився на мене. Або не розлючено? Не можу вияснити це в його темно-синіх очах.

- М, - я закусила губу, - отже, я йому сподобалась..

- Давай встановимо правила, - він піднявся, а я лягла на ліжко і зайшла в Instagram.

- Які?

- Ти не зустрічаєшся з моїми друзями, я з твоїми.

 - А якщо я не згідна?

- Ти можеш хоч декілька хвилин не бути такою стервою?

Ні, тому що так навчили мене біологічні батьки, яких я ненавиджу.

- Я не стерво, це ти придираєшся до мене.

 - Я просто попросив тебе, тримайся від моїх друзів подалі, - не можу заперечувати, що його слова ранили мене, неприємно слухати все це, але можливо я заслуговую..

- Мені справді сподобався Артем, але якщо для тебе це важливо, то гаразд, я не буду з ним зустрічатись, - тихо відповіла я і видавила посмішку.

- Дякую, - він теж посміхнувся.

Якщо б він не був настільки самозакоханим нарцисом можливо ми б і поладили.

Я зайшла в контакти і заблокувала Артема. Хоча…, чому я маю слухати якогось Тимура?

Я: Де зустрічаємось?

Артем: Зустрічаємось біля входу в гуртожиток.

Артем: Я вже сумую.

Я: Я теж.

Тепер мене переповнює почуття… закоханості? Серце готове вирватись назовні, руки тремтять, а метелики вирішили влаштувати вечірку в моєму животі. Це одночасно настільки приємне почуття, а одночасно від нього мене нудить.

На щастя Тимур кудись пішов і я могла спокійно зібратись. Сьогодні я одягну чорні класичні штани вище кістки та білий топ, а зверху піджак та підкручу своє не довге світло-русе волосся.

- Привіт, - міцно обійняв мене Артем.

- Привіт.

- Чудово виглядаєш.

- Дякую, ти теж, - Артем одягнув чорну футболку та чорний костюм. Це виглядає занадто… сексуально.

- Ходімо, - він обійняв мене за талію і притиснув до себе. Ох, знову його аромат.

- Розкажи мені щось про себе.

- Я граю у футбол, вчусь на юридичному факультеті, звик жити одним днем. А ти?

- Я вчусь на економічному, не звикла жити одним днем, - я посміхнулась.

- В тебе чудова посмішка, мені подобається коли ти усміхаєшся, - Тьома ніжно поцілував мене в щічку, від чого моє обличчя почервоніло.

- Хочеш морозиво? – запропонував він.

- Так, шоколадне якщо можна.

- Буде зроблено, мем.

- В тебе є брат чи сестра?

- Старший брат, о, це жах, - він закотив очі.

- Чому? – я розсміялась.

- Постійно контролює, це не можна, то не можна. А в тебе є хтось?

Із рідних нікого, так, як мене удочерили.

 - Є, менший братик.

- О, класно.

Ми гуляли по набережній і я сіла на перила, а Артем стояв у моїх ніг і ніжно гладив їх.

- Чому Київ, а не Львів або інше місто?

- Я зі Львову, але мене завжди тягнуло у великі міста, хоч після університету планую повернутись у Львів, - розповіла я.

- А я з Чернівців, а після університету точно не планую залишатись в Україні.

- Чому?

- У батьків своя юридична фірма закордоном, тож на мене вже чекають там.

- А, - я закусила губу, - цікаво. Отже, ти будеш юристом?

 - Адвокатом.

 - Я  уявляю тебе адвокатом, думаю тобі б підійшла ця професія.

- А я уявляю щось інше, - він нахилився і наші губи зімкнулись в один чудовий, ніжний та трепетний поцілунок. Артем підійшов ближче і обійняв мене за талію, його руки ніжно досліджувати кожен міліметр моєї шкіри, так приємно було відчувати на собі ці накачані м’язи.

- Ти неймовірна, - видохнув він.

- Ні, ти неймовірний, - я знову поцілувала його. На цей раз повільно, але пристрасно, я провокувала його своїм язиком, який ковзав по його нижній пухкій губі.

- Ходімо? – він взяв мене за руку і наші пальці сплелись в одне ціле. Я відчуваю щось дивне біля нього. Мені добре поруч з ним, спокійно, затишно і я відчуваю себе... щасливою?

***

- Дякую, за цей вечір, - я обійняла Артема.

- Тобі дякую, - він поцілував мене в щічку і не забрав руки з талії.

- Зустрінемось завтра?

- Якщо хочеш.

- Ти ще питаєш? – посміхнувся Артем.

- Тоді зустрінемось, - я поцілувала його в губи і пішла до кімнати.

- Не хочу тебе відпускати, - він знову мене обійняв.

- Мені ще вчитись потрібно, - зітхнула я.

- Хочеш залишитись сьогодні в мене? Сусіда не буде.

Да.

- Вибач, але можливо наступного разу?

- Вирішено, - він знову поцілував мене і на цей раз відпустив.

Тимура в кімнаті не було, отже я спокійно сіла вчити уроки. Близько 23.00 прийшло смс.

Артем: Не можу забути твої ніжні обійми.

Артем : І поцілунки.

- Тож я прийшов за добавкою, - двері кімнати відчинились і увійшов Артем. Посмішка розпливлась по-всьому моєму обличчю.

- Рада тебе бачити, - я підскочила з ліжка і обійняла його.

- Не так, як я.

- Артем, - я відсахнулась, - а якщо прийде Тимур? Він проти того, що ми бачимось.

- Не переживай за це. Ми вже все вирішили, - він підняв мене на руки і я ногами обвила його талію, наші губи жадібно замикались в ніжному поцілунку.

Через годину прийшов Тимур, на щастя Артема вже не було. Мій сусід ліг на ліжко і схрестив руки, потім повертався в різні сторони і нарешті піднявся.

- Ось скажи, важко було послухати мене?

- Це не твоя справа.

- Іще як моя.

- Тимур відчепись.

- Це ти відчепись від мого друга.