Глава 2

Софі.

Я прокинулась від якогось дратуючого звуку.

- Ти не можеш займатись тихіше? – сонно промовила я. Але хлопець не відповів. До речі, я досі не знаю, як його звати.

- Виключи музику, зараз 6 ранку, а ти скачеш по кімнаті, як навіжений.

- По-перше, це називається тренування, щоб бути у такій чудовій формі, як я, - блондин, буду так його називати, склав руки так, що його накачаний біцепс виріс у 3 рази.

- Самозамилування – гріх, - закотила очі я.

- Насолоджуйся цією красою поки щастить, - промовив він.

- Одягни майку, мене нудить, і виключи музику, таке ніхто не слухає.

- Не подобається, спи на вулиці, - як же він мене жахливо дратує, мені хочеться взяти цю гантелю і врізати по його самовдоволеній пиці.

- Займайся на вулиці, а не в кімнаті.

- А, - він відпив воду, - ти не бачиш, що твоєї думки ніхто не питав?

- А, - я закотила очі, - ти не можеш поводитись, як людина, а не як мавпа, яка втекла з зоопарку?

- Ти мене дратуєш, - сказав блондин і вийшов з кімнати. Ось так краще.  

Заняття починаються через 2 години, але я і так заснути не зможу. До речі я навчаюсь на економічному факультеті, кафедра економіки підприємства. Мої батьки – підприємці і коли-небудь я отримаю в спадок їх фірму, отже, я маю розбиратись в цьому.

Я дзвоню в аеропорт, щоб дізнатись інформацію про свій багаж і мені повідомляють, що він знайшовся. Ну нарешті, хоч щось хороше. Поки я збиралась в кімнату зайшов блондин.

- Знаєш, - він перервав паузу, - я так не можу. Якщо нам доведеться стати сусідами, давай хоча б не ненавидіти один одного.

- Не можу обіцяти, - я посміхнулась.

- Ти нестерпна, детка, - він розсміявся.

- Дякую, - пауза, - детка.

- До речі, я Тимур, - він простягнув руку, - але називай мене Тім.

- Я Софія, - я потиснула його руку, - але називай мене Софі, Тимур, - і посміхнулась.

- Гаразд, Софія, - розтягнуто сказав він. Со-фі-я.

***

Закінчилась лише 2 пара, а я жахливо стомлена. Я надзвичайно хочу айс-лате та круасан, а іще не хочу бачити Тимура на своїх заняттях. Хіба я так багато прошу?

Коли я зайшла в кав’ярню, то за одним із столиків побачила симпатичного брюнета. Мені вже приходилось знайомитись з хлопцями перша, то ж я не довго думаючи, беру своє лате і прямую до нього. Коли я підходжу ближче, то розумію, що слова «він симпатичний» забираю назад. Він надзвичайно привабливий, мені ще не доводилось зустрічати таких гарних хлопців.

- Привіт, - я посміхнулась і поклала за вухо пасмо свого світло-золотистого волосся.

- Привіт, - він похоже здивувався.

- Я Софі, - я протягнула руку.

- Я Артем або Тьома, як тобі зручно, - він мило заїкається, а іще в нього чудові ямочки. Хоч він і виглядає самовпевненим тинейджером, насправді він милашка.

- На якому курсі вчишся? – я відпила лате і вела розмову так вільно, ніби ми знаємось декілька років

- Перший, а ти? – його світло-каштанове волосся ідеально зачесане назад, в цей час я згадую неохайну укладку Тимура.

- Теж, - коротко відповіла я.

- О, Тьомич, ти познайомився з Софією, - є тільки одна людина в цьому університеті, яка називає мене так і це Тимур. Як кажуть, згадаєш **** ось і воно.

- А, так, ви знайомі? – розгублено запитав він.

- Пам’ятаєш я тобі розповідав про психопатку, яка розлила на себе мою каву і за сумісництвом – моя нова сусідка, - Тимур весь час дивився на мене.

- Артем, чому ти не розповідав мені, що дружиш з австралопітеком, який якимось дивним чином обійшов еволюцію і не перетворився на людину? - саркастично сказала я.

- Весело у вас, - розсміявся Тьома.  

- Ще як, - промовила я.

- Гаразд, до зустрічі, Тьома, - я забрала своє лате і пішла до виходу.

- Стій, - зупинив мене Артем, - хочеш зустрітись у вечері?

Я подивилась на Тимура і побачила його ображене обличчя, потім посміхнулась і промовила:

- З радістю, - мені так подобається цей хлопець. Зростом він близько 1.85, в той час, як я 1.65, він накачаний, в міру, отже спортсмен. Умовно ставлю плюс.  Він виглядає, ніби зійшов з обкладинки дорогого журналу – два плюси. На ньому біла футболка та картаті штани, отже смак в одязі в нього є – іще один плюс. Гаразд, цей список не закінчиться ніколи.

- Тоді зустрінемось, - потім ми обмінялись номерами і на прощання теплими обіймами. О цей запах… він неймовірний. Артем пахне так, ніби всі найкращі аромати цієї планети були зібрані в один флакон і вручені цьому хлопцю. Одним словом він пахне «сексом».