Сніданок з мамою.7

Для того щоб знайти няню я під'єднав маму, просто у дітях і нянях, нічого не тямлю. Написав мамі смс, просто і лаконічно. І коли ми снідали, я, Соль і Адель, прийшла мама. Вона м’яко кажучи здивувалась, побачивши мене у такій компанії:

(Соль)Коли зайшла висока, худа жінка з чорним волоссям, середніх років, я не знала куди дітись, і як себе вести.

-Мамо, це мої гості Соломія, та її сестра Аделаїда.

- Доброго дня!(Соломія)

- Доброго дня!(Адель)

- Що вони тут роблять?

Я зрозуміла що краще буде піти, і якнайшвидше забрати Адель.

- Ми снідаємо! Сядь Соломія, ні ти ні Адель не доїли, доснідаєте і підете! – мені не сподобалось, що мама командує у моєму домі.

- Мамо, присідай, будеш каву?

- Так, дякую.

- Я принесу! (Соломія)

Мама Люциандра зміряла мене зарозумілим поглядом.

- Ти знайшла, що я просив?

- Звісно, тільки не розумію для чого! Для кого, я уже зрозуміла.

- Не потрібно розуміти!

- Люциандр! Ти забуваєшся! Ти останній чоловік у нашому роді, ти зобов'язаний одружитись із некроманткою, щоб мати гідного, чистокровного спадкоємця!

- До чого тут Соль!?

Я почула як вони сваряться, і непомітно, мабуть, непомітно, поставила чашку кави перед мамою Люциандра, і за руку вивела Адель із за столу, відвела у нашу кімнату, включила мультик на телевізорі.

- Соль, а що це за жінка? Це мати Люциандра? І чому вони сваряться? Вона хоче щоб ми пішли?

Як багато запитань...І таких складних, що я можу сказати...

- Так, це мама Люциандра, і вони не сваряться, просто сперечаються. Адель, ти пам'ятаєш, що заходити у підвал не можна?

- Так, але чому? Мені скучно, я хочу глянути, що там є ще?

- Нічого більше не має! Люциандр забороняє, ти ж не хоч, щоб він засмутився?

- Не хочу!

- Ти скоро підеш до школи, я постараюсь усе владнати, а тепер додивляйся мультик, і будемо повторяти букви.

- Добре.

Я спостерігала за Адель, за такими щирими емоціями які виникають на її обличчі, навіть при перегляді мультику.

А потім подумала про Люциандра з мамою, мабуть, вона зараз виставить нас на вулицю.

А ще я прекрасно зрозуміла побоювання мами Люциандра, їм потрібний чистокровний спадкоємець, а я зовсім не годжуся на роль дружини, та це на краще, мені це самій не потрібно, я хочу як найшвидше виконати свою роль і забратися з Адель, будемо жити у нашому маленькому, скромному будиночку, я знайду роботу, Адель буде ходити до школи. У мене все вийде, я зможу!
              * * *
Я дорослий чоловік, і коли мама приходить і починає мені вказувати, це не просто дратує це неймовірно сильно бісить.

- Повторюся, не втручайся у мої справи! Я поважаю тебе і батька, але сам вирішуватиму, як мені жити. За няню дякую!

Мама ображена пішла, та їй пройде, я це знав, а батько підтримає мою позицію і не буде втручатися. Я звісно не став розказувати мамі, для чого мені Соль, нехай помучиться, і подумає що у нас щось є. Що смішно, бо як жінка вона мене не цікавить, вона не з мого світу, і зовсім нічого не тямить навіть у своєму світі, вона така безпорадна, одним словом дитина залишилась з дитиною.

Для того щоб усе пройшло успішно, мені необхідне таки посвятити Соль у нюанси, не тільки ритуалу, якщо усе пройде успішно, а й у подальшу її участь, для цього мені потрібно вільно з нею розмовляти про некромантію, і те що вона почує, не має піти далі нас. Вірити на слово я не привик, тому є одна ідея....