Перший вечір. 3

(Соль)Знайшла могилу батька, сіла на лавочку, і почала розмовляти, мабуть, і про мене почнуть говорити що я не сповна розуму, що не далеко від істини, я відчувала себе загнаним звіром і хотіла тільки одного, заснути й не прокинутись, та мене зупиняла думка про Аделаїду, вона зовсім сама..

- Ти знову тут?

Я налякалась, знову він.

- Як і ви.

- Іди додому, не сиди тут, ти ледь на ногах тримаєшся, якщо не хочеш по доброму...

Я засміялась, додому....

- Що смішного? Я мало з людьми спілкуюсь, тому не розумію вашого гумору! – чому вона тут сидить, хоче знову увесь ритуал зірвати?

- Це не ваша справа, дякую, що допомогли, та..

- Іди додому!

Якось зловісно він це промовив, та мені байдуже, зараз я нічого не боюсь... Я уперто сиділа і дивилась у порожнечу. Аж поки дехто не почав мене тягти за руку, він просто волік мене до виходу, не давав навіть впасти. А сил на супротив у мене не було...

- Я попереджав! Не хочеш по доброму..

Мені порядком надоїла ця ситуація, не хай сидить і плаче собі в дома. Некроманти не були співчутливими, ми не розуміли чому люди так побиваються за померлими, і що таке сум і туга, некроманти живуть між світом живих і мертвих і цим все сказано.

- Відпустіть!

Він мовчав, уперто йшов вперед, і з нелюдською силою тягнув мене.

- У мене не має дому, я не маю куди йти!

Я викрикнула це, на межі відчаю. Він зупинився, подивився на мене своїми чорними очима.

- Ти ж сама казала що з селища!

- Так!

- І?

- Кредитори забрали дім. Тому я залишуся тут..

І ще чого, тут ти мені заважатимеш...(Люциандр)

- Тоді сьогодні побудеш у мене, а завтра буде видно.

- Ні!

Не хочу я повертатися у той похмурий, страшний будинок, він лякав мене, як і власник.

- Я не питав згоди!

І він далі почав тягти мене.

- Я закричу!

- Не раджу.

- Чому, я голосно кричу, хтось обов'язково почує.

- Твої крики мене роздратують, і тоді твоє бажання виповниться, ти залишишся тут.

Чомусь я вірила кожному його слову, і від нього знову віяло чимось страшним... Він розвернувся і пішов тримаючи мене за руку, а я мов не жива йшла за ним.

Зблизька його будинок виглядав ще страшніше, загрозливіше, як і власник(повторюся).

- Проходь, приведи себе у порядок і приготуй вечерю, хоч якась користь буде з тебе.

Що? Мене опалило хвилею гніву. Що він собі дозволяє?

Я попрямував до себе переодягатись, а дівчина так і стояла з відкритим ротом.

Переодягнувшись, я хотів піти у підвал, попередити свою нежить, щоб не висовувалась. У кімнаті де спала моя гостя почувся шум, добре що хоч зрозуміла куди йти. Вона вийшла у коридор.

- Що?

- Там у шафі стоять речі...

- Бери!

(Соль)Речі у шафі були старомодні, таке, мабуть, моя бабуся носила, ще за далекої молодості. Та виряджатись я і так не збиралась, знайшла просту сукню, нижче колін, чорну, з довгим рукавом, те що треба. Пройшла у ванну, швидко прийняла душ, одяглась, їсти хотілось, не їла я, мабуть, тиждень, від коли забрали Адель, і батько... Скотилася сльоза, витерла, треба взяти себе у руки, подумати що робити, як допомогти Адель!

Промайнула думка запитати про роботу у "нового знайомого" втрачати то нічого.

Я спустилась, як тут похмуро, і запущено, багато пилу... Знайшла кухню, господарювати тут не зручно, та він сам сказав приготувати вечерю...Стоп, вечерю, але ще не вечір, яка година?

Ні телефона з собою, ні годинника я не мала, підійшла до вікна, темніло, невже я так багато часу провела на кладовищі?

Я дослідила кухню на предмет провізії. Знайшла свіжі овочі і яловиче м'ясо у вакуумі. Не люблю яловичину! Та мабуть, господар дому любить.

Я довго не думала включила плиту, жарила з обох сторін шмат м'яса, не довго. Включила духовку, поклала у спеціальну фольгову тарілку, знайшла свіжий розмарин, оливкову олію, сіль, перець, гарненько натерла спеціями. Хай запікається. За той час зробила простий овочевий салат.

Столова була суміжна з кухнею, з масивним столом у якого ніжки у форму чудовиськ. Я розклала столове приладдя.

(Люцианд)Я піднявся з підвалу і пішов на ароматний запах, який йшов з кухні. Дівчина була у чорному дуже облягаючому платті, некромантки так не одягались, і з розпущеним волоссям, яке зараз було ще пишнішим і білішим. Хвилину я стояв і дивився як вона бігає по кухні.

- Вечеря готова?

- Так, присідайте!

(Соль)Я швидко готувала соус із нежирного йогурту і спецій. М'ясо розрізала на акуратні шматки, усе віднесла у столову, поклала господарю три шматки на тарілку і полила соусом. Повторила і собі.

- Вино?

- Так, дякую!

Поки він розливав вино у принесені ним же бокали, я оглянулась, усі підсвічники, що висіли на стіні горіли, а це по три свічки у кожному. Коли він встиг їх запалити? Ми їли мовчки, він узагалі мало говорив, його шкіра була блідою, він явно не любить засмагати, нігті на руках дивної форми, ніби загострені, одягнений виключно у чорне.

- Як вас звати?

Він на мене подивився, і наче вагався чи потрібно називати своє ім’я.

- Мене звати Соломія, та переважно усі скорочують і називають Соль.

Я вирішила сказати своє ім’я першою, раз він не хоче, подам приклад.

- Люциандр!

- О, яке незвичне, ніколи не чула такого імені.

- Соль також не звичне, асоціюється із сіллю.

- Сіллю? Ну знаєте, із сіллю ще ніхто не асоціював моє ім’я, переважно із дівчиною з казки, що чекала свого принца, який мав припливти на кораблі із рожевими вітрилами.

- Не читав такого!

Я рідко спілкуюся з людьми, тільки при великій необхідності, переважно із некромантами чи нежитю, тому вечеряти з Соль і слухати її пусті розмови, мені було, не те що неприємно, а в новинку.

- Правила мого дому! Ти після вечері йдеш до своєї кімнати й не виходиш до ранку.

- Чому? А якщо я захочу попити води?

(Люциандр)Вона мені суперечить, такого я ще не зустрічав, мені некроманту, який з легкістю може перервати її життя, за долю секунди.

- То візьміть воду з собою!

- Добре, я просто запитала, а у вас одразу очі почорнішали, ніколи такого не бачила...

(Соль)Що за чортівня, що у нього з очима, і що це за правила такі?

- Дякую за вечерю!

(Соль)Подяки я не чекала, та все одно приємно, Люциандр піднявся і пішов у вітальню, я нахилилась і побачила що він взяв чорне пальто, куди це він іде, я що сама залишусь у цьому моторошному будинку?

- Ви ідете? Залишаєте мене тут одну?

- Йду, у будинку тобі нічого не загрожує, тільки виконуй правила.

- А куди це ви, на кладовище, чи що?

- Не твоя справа!

(Люциандр)Чому я маю їй говорити куди йду?