"Флюїд тіла" 11

Я повернулась до Люциандра задоволена, бо няня мені сподобалась, вона навіть встигла навести лад у нашому маленькому домі, і Адель вона сподобалась, що найголовніше. Сестричці, я як могла так роз'яснила, свою відсутність, сказала що ще трішки й ми будемо жити разом.

Тиха вечеря, і я у своїй кімнаті чекаю 12 години. Що одягнути піжаму, ні, мабуть, щось просте потрібно, гардероб у мене бажає кращого. Я навіть не пам'ятаю коли останній раз собі щось купляла. Все думала про батька, і Адель.

Вдягла прості світло сині джинси й у тон сорочку. Волосся заплела у косу.

Спустилась у підвал, як мені страшно, аж ноги підкошуються...

- Іди сюди!

Зайшла у приміщення, тут погане освітлення, і дуже холодно, посередині було щось на подобі ліжка, тільки високе, мені діставало до пояса, я підійшла і провела рукою, холодне, тверде.

Оглянулась, Люциандр стояв біля дверей, мовчки спостерігав за мною, й був зосереджений.

- Лягай і одяг зніми!

Я завмерла.. І знову подивилась йому в очі, такі холодні й чорні.

- Не можу.

- Допомогти?

Я розуміла, що він не відступиться від свого, і що тільки тягну час... Та все одно не могла поворухнутись.

- Швидше рухайся!

- Відвернись.

- Яка різниця, я все одно буду бачити тебе...

Це все страшний сон, що він збирається робити?

Розщепила ґудзики, зняла сорочку, і джинси, залишилась тільки у білизні...

Люцианд.

Я дивився як вона повільно знімає одяг, і безповоротно захоплювався нею, такою переляканою, беззахисною, і привабливою, гризіння совісті я не відчував, бо не збирався робити нічого страшного, просто взяти трішки її біополя, зібрати емоції, щоб потім використати у справжній церемонії.
- Так достатньо. Розпусти волосся.

Роздягатись повністю не потрібно, це тільки відволікатиме мене, і волосся розпускати також, це уже моє бажання.

(Соль)Я лягла на холодну поверхню, шкіра одразу покрилась мурашками. Що далі? Невідомість лякала..

Він підійшов і зав'язав мені очі пов'язкою.

- Що ви... навіщо?

- Тихо, ні слова більше, попереджаю. І не тремти так.

Та тут холодно, а я ще у білизні, і страшно... Я мовчки чекала, а він нічого не робив, чи робив, я нічого не бачу і не чую.
Холодна сталь на тілі, від цього дотику я сіпнулась і не змогла встати, я була наче паралізована. Досі мені було страшно, боязно, та зараз моя кров просто застигла, перетворилась у рідкий лід червоного кольору, крикнути, запротестувати, також не виходило.

Далі я відчула біль, він щось наче писав на моєму тілі, спочатку вище долонь, потім на ліктях, колінах, щиколотках. Було не так боляче, як страшно, я сама домальовувала у голові страшну картинку, що він зробить зі мною, і тремтіла, безупинну, мабуть, якби не це по стороннє заціпеніння, мої зуби б цокотіли.

(Люциандр) Я взяв ритуальний кинджал, і на енергетичних центрах намалював ритуальні символи, після чого у спеціальну колбу зібрав "Флюїд тіла" він був яскравого кольору, дуже яскравого, такого ніколи не бачив.

Потім взяв цілющу мазь і протер рани Соль, взяв на руки й відніс до її кімнати, кілька сльозинок скотилося з її очей, таких розгублених і переляканих, мабуть, доведеться дати їй заспокійливе, бо як зніму чари, почне істерику.

Я поклав її на ліжко, накрив теплою ковдрою, повернувся у підвал, приніс заспокійливе і влив їй у рот.

- Ковтай..

Вона випила, і я зняв чари, Соль поворухнулась, зрозуміла, що уже вільна, і відвернулась від мене.

А чого я ще чекав...

(Соль) Прокинулась зранку, боліла голова, я піднялась, підійшла до дзеркала, роздивилась не зрозумілі криваві символи, які майже зажили, і не боліли.

Відчуття було не приємне і не від того що він заподіяв мені біль, хотя із за цього також, хотілось плакати, й тікати...

Та я одягнулась, приготувала сніданок, Люциандр, так і не спустився.

Люцианд.

Я сидів у лабораторії, і думав, що провідник із Соль вийде чудовий, сильний, вона ідеально підходила на цю роль, потрібно якнайшвидше провести ритуал, поки вона прийде до норми пройде час, а ще потрібний час щоб привикнути працювати разом...

Зателефонував Констянтину і повідомив, що він мені потрібний на суботу.

Два дні на підготовку, думаю вистачить.

Цілий день я провів у підвалі, працював над своїм проектом "Бойова нежить", потрібно усе передбачити... А увечері вийшов, шалено голодний, Соль не було на кухні, чого б це раптом.

З дому вона не виходила, мені б повідомили, тоді де вона, у кімнаті сидить, ображається?

Я тільки хотів піднятись до неї, як вона сама спустилась.

- Де моя вечеря?

- Ти не снідав, не обідав, вирішила що вечерю також пропустиш!

Я уважно її розглядав, під очима синяки, плакала, мабуть, які жінки сентиментальні.

- Не пропущу! І я дуже голодний!

Вона пройшла на кухню, я за нею, сів на крісло біля вікна, і наглядав як вона готує. А готувала вона нервово, усе валилося із рук, і взагалі...  Не подобався мені її емоційний стан.

- Облиш! Повечеряємо в місті, одягайся, за 5 хвилин чекаю біля машини.

Я швидко сполоснувся, одягнув свіжий одяг, і завів машину.

(Соль) З чого він вирішив, що я хочу кудись з ним йти? Чи взагалі їсти за одним столом? Та сперечатись із психами не варто, це я добре знала, тому швидко одягнулась у чорні штани, і світло рожевий светр, й вийшла.
Ми під’їхали до ресторану, дорогого, на інше я і не розраховувала, у середині було красиво, ми пройшли до маленького столика.
Люциандр швидко їв, і багато: суп, рибу, рис з овочами й десерт, а у мене апетиту не було, я ледь доїла свій салат.