IV Полишай мене... Біжи!!!

Зойк Лорі.

 Дівочі очі, бачили, як жінка не може підвестися. Чути було лише надривне дихання та рик.

Залишилось одне. .

  - Нє, досить цього цирку.

 Один ривок, слідом другий. Так... Він відчувся, коли дівчина зробила різкий випад, черевик відлетів...

Руки виявилися пустими, але він розвертався, хоч й розумів, що це безглухдо.

 "Йому потрібна Лорі, тільки Лорі. Зло знаходить відгук, а коли воно виривається назовні, починається сущий кошмар" Зоставалось зробити тільки одне. Кидок...

 Як і тоді, коли він вбивав доктора Луміса, він ніяк не відреагував. Дівчина не змогла змусити показати його лице. Лорі вихопила із рук Френка якусь річ. Серйозно?

  - Не цього разу, ти чуєш! Ти ж знаєш, якщо ти повернувся, тебе вб'ють.

 Пальці клацнули й зачепилися за кулон. Другою рукою він все так само стискав ніж, за одну лише мить вона не зовсім вдало впала, але за секунду підірвалася.

  - Я житиму, ти ж розумієш ?

 Він не видав ні звуку. Шкода лиш, ніхто не зрозумів, що це не завершиться. Чоловік не звернув уваги на її слова, дівчисько так і не змогла дістатися до його очей.

 Варто було купити дім. Але жити у ньому, з добром чи довірою, ні? Звісно ні. 

Адже втілення зла тут як тут.

 Й усі вони не мовчать, усі вони кричать... Тікають, але деякі люди тебе не покидають.

 Лорі не злякалася, але додуматися до того, що чекає дівчину, їй було просто не дано. Жінка учепилася вбік вбивці, а потім устромила ричаг у сердце. "Серйозно?"

 Кардіостимулятор хруснув, але нічого не сталося. Нічого незвичайного, адже його очі заплющились, а потім відкрились... Адже він ніколи не покине їх.

 Продовження...Так тепер буду писати, буде необхідно зробити нову частину.