П'ята глава.

Вже пройшов майже місяць з того поцілунку. Ми з Максимом почали набагато більше проводити часу разом. Ксюша вже давно повернулася з весільної подорожі. І звісно перші її запитання були: "Як у вас там справи з Максимом?" Звичайно довелося їй усе розповісти бо вона б не відстала від мене. Вона дуже зраділа за мене що я нарешті закохалася. За цей місяць я записувала нові пісні, але концертів не було. Але вже через тиждень в мене концерт в Мінске. Сьогодні Максим запросив мене до кафе. Я не знаю навіщо, але мені дуже цікаво. Тому що увесь місяць ми або були в нього вдома, або в парку на свіжому повітрі. Ксюша щось знає і мені не каже, тому що зараз вона вибирає що мені вдягнути. Хоча такого раніше не було. 

- Ось вдягни ось цю сукню.- сказала вона мені та показала біленьку сукня до колін.
- Що таке важливе повинно сьогодні статися? Ти щось знаєш, кажи!
- Нічого я не знаю, просто в мене гарне передчуття.
- А чому тоді в мене не має ніякого передчуття?
- Не знаю,- сказала вона та розвела руками.
Я вдягнула сукню:
- Ось я вдягнула цю сукню, усе більше нічого не треба, я просто залишу волосся прямим.
- Ні,ні,ні. Сідай я трішки накручу твоє волосся. І зроблю легкий макіяж.
- Ну навіщо? Ну будь ласка скажи чого мені чекати?- почала вмовляти її я.
- Я кажу ще раз я нічого не знаю.
- А мені здається що знаєш,- сказала я та покірно сіла на стілець.
- Ось так краще,- сказала вона по закінченню.
Я подивилася на себе в дзеркало, гарно. Зовсім трішки макіяжу, і гарно зібране волосся.
- Гаразд, мені подобається,- сказала я та побачила як вона задоволено посміхнулася.

Ксюша сказала що вони з Русланом відвезуть мене до кафе тому я була спокійна, що не запізнюсь, тому що Ксюша цього не допустить. 
- Альбіно, ходімо Руслан вже чекає.
- Так-так, я вже йду,- сказала я та вийшла з квартири. Зачинивши двері я вийшла з під'їзду, сіла до машини:
- Привіт Руслане,- привіталася я з хлопцем.
- Привіт, гарно виглядаєш.
- Дякую, Ксюша постаралася. Вона від мене точно щось приховує, може хоч ти скажеш що?
- Та ні, я нічого не знаю,- він за нервував.
- Зрозуміло, ви всі змовилися!
Далі до кафе ми їхали мовчки.

Через деякий час ми під'їхали до кафе:
- Дякую, що підвезли,- сказала я та вийшла з машини попрямувала до дверей. Зайшовши в середину я відразу побачила Максима, він дуже нервував і я не могла зрозуміти чому. І чогось вперше за увесь час з ним не було Злати. З кожною хвилиною стає все цікавіше, що ж сьогодні має статися?  Я попрямувала до столика:
- Привіт, ти не довго чекаєш?
- Привіт, ні не довго, я прийшов трішки раніше.
- Зрозуміло, а де Златка? Я гадала що вона буде з нами.
- Сьогодні її з нами не буде, вона залишилася з бабусею.
- Ти ж казав що вона її боїться.
- Так, але я вмовив її залишитися з бабусею на дві годинки, якщо вона погодиться то я виконаю будь-яке її бажання. Ось вона і погодилася.
- Але навіщо?
- Ну,- я бачила як він нервував,- я хотів побути з тобою тільки в двох, якщо ти звісно не хочеш то ми можемо зараз поїхати до неї.- останне речення він сказав дуже швидко і я його ледве змогла розібрати.
- Ні-ні, я не проти побути з тобою на одинці.- коли я це сказала я побачила що він трішки розслабився.
- Що замовимо?- запитав він.
- Лате та шматочок тортика.
- Добре, а я буду американо та теж тортик.
Ми зробили замовлення, і поки чекали Максим знову напружився. 
- Щось сталося? Ти такий напружений.- обережно сказала я.
- Так, тобто ні. Нічого серйозного не сталося. Просто...
- Що просто? Ти мене лякаєш, кажи вже.
- Ну, я не просто так тебе покликав в кафе ще й прийшов без Злати...- почав він, а мені вже трохи лячно стало. Може він не хоче більше щоб я спілкувалася з Златою? Поки я думала Максим продовжив:
- Просто, ще з першої нашої зустрічі ти мені дуже сподобалася, але я не міг зрозуміти ти мені подобаєшся як жінка, або як людина яка просто змогла знайти спільну мову з моєю донькою. Але зараз я вже знаю відповідь...- коли він це сказав то в мене серце зупинилося, а якщо я йому не подобаюсь як жінка?
- І яка ж твоя відповідь?- сказала я з завмиранням серця.
- Ти мені дуже подобаєшся як жінка, ні навіть не так. Альбіно я закохався в тебе, і я хочу щоб ми почали зустрічатися. Ти згодна стати моєю дівчиною?
Коли він це сказав в мене серце готове було вистрибнути з грудей від щастя:
- Звісно я згодна стати твоєю дівчиною. Коли ми зустрілися вперше і ти випадково штовхнув мене, і усе моє біле пальто стало брудним. Я готова була тебе вбити, але коли я побачила біля тебе маленьку дівчинку моя злість зникла, так я була трішки ображена але вбивати тебе я вже не хотіла. А під час другої зустрічі, я справді подумала що ти мене переслідуєш. Я давала собі обіцянку що більше не закохаюся, бо любов приносить не тільки радість але і біль. Але на весіллі у Ксюші та Руслана, я зізналася і собі і Ксюші, що я закохалася. Але я не знала чим це кохання закінчиться для мене.
Максим сів ближче до мене міцно обійняв та сказав:
- Вона закінчиться для тебе чудово як і для мене,- після цих слів він вперше поцілував мене в губи. Цей поцілунок був ніжним та солодким, таким яким я його уявляла.
- Ну, то що? Ми тепер зустрічаємося?- сказав Максим після поцілунку, та подивився мені в очі.
- Так. Тепер ми зустрічаємося.- сказала я та посміхнулася, тепер вже своєму хлопцю.
Нам принесли наше замовлення, і дві години минули непомітно. Після кафе Максим відвіз мене додому.
Я не зайшла до квартири, а мабуть залетіла.
- Я щаслива! 
Сказала я на всю квартиру.

Через годину до мене в квартиру забігла Ксюша.
- Тобто ти все знала?! - накинулася на неї я.
- Ну вибач, так я знала але пообіцяла не розповідати тобі. Ти на мене не сердишся?
- Гаразд, я на тебе не серджуся.
- Це добре, а то я хвилювалася. Ну ж бо розповідай як все минуло?
І мені довелося усе їй розповісти.
- Нарешті ви зустрічаєтеся. З вас вийде чудова пара,- сказала Ксюша, та обійняла мене. 
Ми ще трохи по розмовляли і Ксюша поїхала додому.