Друга глава.

Перша думка яка з'явилася в мене в голові це те що я вб'ю цю людину за те що він зіпсував моє пальто. Воно ж біле а навколо сніг тане і всюди вода. 

Я підняла злий погляд на чоловіка і побачила з яким вибаченням він дивиться на мене а поруч з ним стоїть маленька дівчинка їй десь 4 рочки на вигляд. 
-Вибачте я не хотів знести вас з ніг, я можу оплатити хімчистку для вашого пальто.- він допоміг мені піднятися і почав збирати мої пакунки.
-Все гаразд можете не перейматися, а пальто я можу і сама випрати.- я теж допомагала зібрати продукти.
- Ну тоді може я хоч допоможу вам донести ці важкі пакети?
- Ну,гаразд. Якщо вже хочете.

- Я доречі Максим , а це - він показав на малу- Златка
-А я Альбіна- відповіла я, а він якось дивно на мене подивися.
- А, точно. Це ж твій концерт був учора, так?
-Так, мій.- сказала я з посмішкою.
-В тебе дуже гарні пісні.- сказав він, а я здивувалася.
-Ти слухаєш мої пісні?
-Ні,але моя сестра так,їй дванадцять. От ми вчора і пішли на твій концерт. А можна я попрошу в тебе автограф Кіра буде взахваті.
-Так, звісно можу навіть дати їй своє фото.
-Дякую, буду дуже вдячний.
Далі ми йшли мовчи.

- Ось ми і прийшли - через деякий час сказала я.
Я взяла свої пакунки і сказала:
-Пішли я дам тобі фото з автографом.
-Ні дякую, я тебе тут почекаю.
-Як хочеш.
Я зайшла в квартиру взяла фото і відала його Максиму.
-Дякую за фото,бувай.
-Бувай.
Я повернулася в квартиру.

Нарешті я можу приготувати щось смачненьке.

***
Вже в ввечері на мій телефон хтось зателефонував.
-Хто це може бути- подумала я а коли взяла телефон побачила що це Антон Сергійович.
-Так, я слухаю.
-Привіт, Альбіна. Ти ж пам'ятаєш що завтра ми записуємо піснв в студії?
-Ай справді, я зовсім забула.
-Ось тому я і телефоную знав що ти забула. Завтра в 12:00 чекаю тебе в студії, водій приїде за тобою.
-Добре.
Я поклала телефон, що ще зробити, може фільм подивитися? Так і зроблю, залишилось тільки знайти якусь фантастику.
Взявши ноутбук я включила перший фільм який побачила. Я пішла до холодильника і дістала звідти банку морозива.
Ось тепер можна будь-який фільм дивитися.

Фільм до кінця я так і не до дивилася вже через годину я лягла спати. А вранці проспала і встала в одинадцять. І тепер бігаю по квартирі і намагаюся зібратися.

***
Я все ж таки встигла зібратися і зараз заходжу до студії.
- Альбіна, нарешті ти прийшла.- сказав Антон Сергійович.
- Так ми потрапили в невеликий затор.
-Так найголовніше що ти вже  приїхала, ходімо швидше.

***
Через три години ми все ж таки записали три пісні. І я була вільна. Я вирішила сходити в кафе все ж таки я трішки втомилася. Я замовила лате та шматок тортика. Я замислилась про щось своє як мене хтось покликав я повернулася  і побачила Максима. Він що мене переслідує?- пролетіла думка в моїй голові.
-Привіт, не думав що зустріну тебе тут.
- Таке відчуття що ти переслідуєш мене.
-Ні ти що, ми з донькою часто тут буваємо.- він показав на малу Злату.
Це що його донька? Мабуть і дружина є. А чому мене це взагалі цікавить?
-Зрозуміло.
-Можна ми до тебе сядемо?
-Мені вже час йти.
-Може все-таки залишися з нами не надовго?
Я замислилась а куди мені спішити всеодно вдома ніхто не чекає.
- Хіба що не надовго.
-Ось і добре, ти щось будеш?
-Лате.
-Добре.
Він зробив замовлення.
-Кіра вчора декілька годин стрибала від щастя.
-Отже їй сподобалося моє фото?
- Навіть більше ніж сподобалося.
-Якщо вона моя фанатка можеш їй сказати що сьогодні я записала ще три пісні і скоро вони з'являться в інтернеті.

-Добре, я їй скажу.

***
Через годину я все ж таки сказала що мені вже час йти.
Я йшла додому як мені подзвонила моя подруга:
-Альбіна у мене така чудова новина! Ти вдома?
-І тобі привіт Ксюшо, я вже підходжу додому.
-Я буду в тебе через десять хвилин.
-Добре,чекаю.
Я зайшла до квартири вирішила поставити чайник тому що якщо Ксюша буде щось розповідати то це надовго.
В квартиру подзвонили я пішла відкривати і до кімнати забігла щаслива Ксюша.
-Що трапилося? Я тебе такою щасливою давно не бачила.
-Альбіна! Він нарешті зробив мені пропозицію руки та серця!- сказала вона та почала стрибати від щастя.
-Нарешті,- я обійняла її-давай розповідай вже, як все було?
Ми сіли на кухні за стіл я зробила каву і дістала печиво.
-Сьогодні він з самого ранку вів себе дуже дивно, то замислиться про щось і не чує що я кажу, то від мене щось ховає. А потім він сказав що в нього є для мене сюрприз, ми поїхали на пікнік і там він зробив мені пропозицію. Ми тільки повернулися.
-О, як же це чудово ви вже два роки разом, а тепер ви вже наречена і наречений. Коли весілля?
-Ну, ми хочемо щоб воно було чим швидше тим краще. Тому через два тижні.
- Ого, так швидко. Ще ж стільки треба буде зробити. Ви встигнете?
-Ну так, тому я сподіваюся що ти мені допоможеш з усім ?
- Звичайно допоможу, я ж твоя найкраща подруга.
- І єдина, не забувай.- вона обійняла мене.
- Як і ти в мене. З чого почнемо? Ресторан? Сукня?
- Мабуть з ресторану а потім треба буде підібрати ЗАГС, потім треба написати список гостей і запросити усіх а потім вже сукня. Я ж сподіваюся ти будеш моєю дружкою?
- Звичайно буду. Можемо почати вже завтра, в мене завтра зранку тільки репетиція, через місяць в мене знову концерт тільки вже в Харкові, так що після обіду я вільна.
- Ось і чудово, завтра і почнемо. Так, ну розповідай ще не в кого не закохалася доки мене не було?
Я  штовхнула її в плече:
- Ти ж знаєш що я дала собі слово що не закохаюся.
- Знаю-знаю, але хіба ти не хочеш своє весілля, свою сім'ю, кожен день прокидатися і розуміти що поряд з тобою знаходиться кохана людина?
Я замислилась так я цього хочу але від кохання може бути не тільки добре але і погано.
- Ксю не починай, це не для мене.
- Аль, я розумію що в минулому твої почуття сильно поранили, але на одному придурку світ клином не зійшовся.
- Я знаю ти мені це вже сотий раз кажеш просто я не хочу щоб це повторилося.
Сказавши це я згадала як у нас все було чудово як ми могли розмовляти годинами і нам це не набридало, як спочатку зустрічалися таємно, як на кожне наше побачення він дарував мені квіти. Але це минуло він зрадив мені в мене ж на очах і навіть не виправдовувався після побаченого лише сказав:"Ти сама винна".
Ненавиджу, я його не ненавиджу, йому лише одного треба було і він зрозумів що від мене він це получить не скоро.
- Агов, Альбіно ти чуєш мене!- вона легенько штовхнула мене в плече.
- Чую я чую просто замислилась.
- Зрозуміло, я казала що мені вже час йти, на вулиці і так вже стемніло.
Я подивилася у вікно:
- Ай справді, як швидко час минув.
- Гаразд, бувай Альбінко а то Руслан буде хвилюватися.
- Добре, Ксю передавай привіт Руслану.
- Гаразд, передам.
Вона швидко вдягалася і сховалася за дверима.
- А я прийму душ та піду спати.