...

Слідчому потрібно було віддати належне: він дав можливість удівцеві не лише поховати дружину, але й протверезіти після поминок. Той був вдячний йому за це, але думав: чи вчинив би поліцейський так само, якби перед ним був «рядовий» громадянин? Але виявилося, що слідчий був досвідченим професіоналом (іншого б і не поставили вести таку справу), та, принаймні, до цього допиту підготувався. І анкетні дані з’ясовував чисто формально, - знав, з ким має справу. Й дізнатися, виходить, встиг багато про що.

-Отже, Романе Андрійовичу, ваша дружина була набагато молодша за вас…

-На шістнадцять років. – Ніби по документах не можна порахувати…

-Не перша дружина?

-Третя. – Слідчий не став питати, де знаходяться попередні. А можливо, вже й встиг з ними поспілкуватися. Хоча – навіщо б? Самого Романа точно вже не можна підозрювати у тому, що сталося…

-То ви не знаєте, чому саме..?

-Уявлення не маю. Коли мені повідомили… Розумієте, я не міг повірити. Дарина та самогубство – це не складається. Зовсім. Тим більше, ані записки, нічого… Я б подумав, що, можливо, її вбили, але, якщо ви кажете…

-Є два свідки, та навіть запис із камери спостереження, - перервав його слідчий. – Ви, напевно, не захочете…

-Не захочу. – От лише цього й не вистачало! - Але, якщо ви певні… Тоді я не знаю, чому це може бути.

-Ви не сварилися? Можливо, хтось з вас ревнував? – поцікавився слідчий.

-Сварилися? Ну, як у кожній сім’ї. Нічого такого, що могло б… А щодо ревнощів… Даринка мені … сцен на влаштовувала ніколи. Та я їй приводу не давав, і вона це, гадаю, знала. Тим більше… Вона знала моє ставлення… Вона-то на мене … око поклала ще років з чотири тому. Сама казала потім. Але я навіть не думав, поки … не розійшовся із Оленою, другою дружиною. З зовсім інших причин. Тому, мабуть, Даринка знала, що в мене звички зраджувати немає. Та й … в нас усе добре було. – Роман мав на увазі: у ліжку. Слідчий зрозумів, та поставив питання:

-А  ви..?

-Ну, як вам сказати… Стверджувати, що я зовсім не ревнивий, не буду. Якби, скажімо, я про щось таке дізнався… Був би, м’яко кажучи, дуже невдоволений. Але підстав для якихось підозр не мав, - розвів він руками.

-Із грошима, я так розумію, проблем не було?

-Ні. – Це було, у даному випадку, формальне питання та формальна відповідь. Роман Олексенко був співвласником мережі магазинів електроніки, та людиною дуже заможною. Витрати з картки його загиблої дружини слідчий вже встиг перевірити, та знав, що обмеженою Дарина у цьому себе ніяк не могла відчувати.

-Можливо, ви ще через щось сперечалися? Можливо, політика? – Слідчий знав навіть випадки вбивств між рідними людьми на цьому грунті. Але допитуваний похитав головою:

-Ні. Ми обидва й голосували однаково, й армії допомагали разом… Насправді, останнім часом левова частка доходу йшла на це. Та багато часу теж.

-Добре… - слідчий зробив паузу, й Роман встиг подумати: «Що саме добре?». – А ви знали … які проблеми в вашої дружини були у минулому?

-Із алкоголем? Так, але … вона кинула, ще до того, як ми зустрілися. Вона сама мені розповіла…

-Тільки про алкоголь? Не про наркотики?

-Про це нічого не знаю. Хоча … де одне, там і інше… - філософськи знизав плечима Роман.

-А вони були. Її лише за кермом двічі під кайфом ловили… - Слідчий показав якусь роздруківку. Роман не став вдивлятися. Він знав, що історію притягнення кожної людини до адміністративної відповідальності поліцейський може подивитися у базі даних. – Як же ви…

-Кохання зле…

-Але це нам нічого не дає  … чому вона таке зробила, - сказав слідчий.

-Не знаю. А вам-то навіщо? Якщо ви впевнені, що це не вбивство…

-Маємо перевірити. І упевнитися, й, якщо хтось довів…

Скоро Роман підписав протокол, який навряд чи здасться слідчому корисним. Та поїхав.

Увійшов до квартири, - зараз він жив у місті, а не у заміському будинку. Можливо, й повернеться туди, коли-небудь… Відчинив холодильник, дістав якусь їжу, - доставлену з ресторану, але потім він не міг згадати, що саме того разу їв. А от пити не став. Як би там не було, а потрібно, все ж таки, повертатися до справ.

Роман сів за стіл та увімкнув ноутбук. Як і багато хто з бізнесменів, він, зазвичай, розпочинав з перегляду електронної пошти.

От тільки цього разу, замість того, щоб просто читати ділові листи… Він ледь не посивів.

Бо другим у переліку листів був від відправника, чия електронна адреса була аж надто добре йому знайома. А ім’я було зазначено просто DARYNA.

Якоїсь миті здалося, що серце зупинилося. Але потім Роман пригадав, як колись їхній «комп’ютерний геній», або просто системний адміністратор, розповідав, що у деяких поштових сервісах можна налаштувати час, коли відправляється лист. Але це означало… Якщо Даринка зробила це… Потурбувалася. Це означає, що вона хотіла, щоб він прочитав це … саме тепер. Інакше кажучи, це – передсмертна записка. Якої біля неї не знайшли. А виявилося он як…

Але комп’ютера, звісно, там теж не було. Чи можна так налаштувати у додатку на телефоні? Спірне питання. Але схоже, що Даринка готувалася до такого… Якщо вже спланувала відправлення листа.