Сьогодні викликали мене на розмову

   Тож знову кілька питань, на котрі намагався відповісти. Потім спокійний обмін реченнями.

   - Прошу розказати, що ви відчували за ці останні дні… Чи відчували страх, ненависть, бажання втекти. Чи відчували біль? Чи справді не бачили іншого вибору?

   Що відчував? Як описати це відчуття безперервної небезпеки. Пробуджувався і засинав, а воно було. Йшов вулицею, їв, працював, а воно все тривало. Відчував себе як злочинець, котрий знає, що наступає покарання, що станеться зараз щось страшне, безповоротне. Неохоче виходив з дому. Боявся людей, їх поглядів. Здавалося мені, що побачать, виявлять те, що мушу скривати за будь-яку ціну. Ненавидів свій страх і себе. Боявся залишитися в кімнаті, бо були моменти, що її стіни оживали і починали мене душити. Меблі росли, а стеля була все ближче і ближче.

   Потім прийшов перший напад. Повернувся ввечері, відкрив двері і зайшов до передпокою. Двері закрилися за мною. Було дуже тихо. Зайшов до кухні і раптово все почало навалюватися на мене. Страх – крик! Кричав. Повернувся до передпокою і бив кулаком у замкнені двері і кричав, що мушу втікати, що мушу вийти, не міг однак ані встати, ані відкрити двері. Був як у трансі. Вже не кричав, але говорив, плачучи, що мушу вийти. Заснув, стискаючи у руці ключ від відкритих дверей. Всю ніч світилося світло. З ранку пам’ятав лише, що сталося щось погане. Щось, що минуло я жахливий сон.

   Так почалося. Схоже так… Зростаюче відчуття загрози. Страх. Потім біль голови і втрата свідомості. Щоразу частіше розумів, що можу втратити контроль над собою і своєю поведінкою. Боявся людей… повільно відходив від світу і його справ. Ненавидів себе, а це болить ще більше ніж гординя чужих чи співчуття найближчих. Що досягнув? Ким я є? Інколи здавалося мені, що я є живим трупом. Переслідував мене запах крові і гнилого м’яса. Був всюди! Намагався боротися. Яка крихка є межа людської свідомості і волі. Розумів, що є зле, щоразу гірше, і не міг вибратися із тої пастки. Програв.