Сьогодні забрали у мене тизерцин

   А неурептіл зменшено до п’яти крапель. Сьогодні також вперше від початку і до кінця сам розв’язав тестову головоломку.

   Розум поволі починає вхоплювати інформацію, повільно випливаю з туману. Починаю помічати і розуміти деталі, котрі до цього моменту ховалися від моєї уваги. Тіснота палати, поламані шафи, брудні стіни і стеля із потьоками. Брудні люстри і дзеркала. До шаленьства почали мене доводити двері до туалету, які ніколи не можливо замкнути, бо бракує у них замка. Боюся «нових»… Сьогодні привезли двох. Старший, сухий чоловік, вже з ранку кружляє від вікна до дверей. Пропихається між ліжками. Говорить щось собі під ніс, а його руки перебувають у постійному русі, розтягують і стягують якийсь невидимий шнурок. Дивовижно, яке він має нерухоме обличчя. Обличчя з дерева, у якому живуть ще тільки очі. «Безпечний» - говорять про нього працівники лікарні. Молодший навпаки спить, важким, наркотичним сном. Це сон без снів. Повністю прив’язаний ремнями до ліжка. Що зробить коли прокинеться? Може лише втупить очі у стелю?

   Яким правом тримають нас всіх разом, у невеликому приміщенні?! Чому нема окремої палати для пацієнтів які ідуть на поправку. Боюся, боюся. Навіть коли заплющую очі, бачу мертві обличчя живих людей. Лякають мене. Чи мушу все проживати ще раз і ще раз від початку, саме тепер, коли хочу за будь-яку ціну забути.

   Є однак події, які повертаються як бумеранг. Сни провокують, що людина пробуджується із криком. Питання, на які бракує відповідей. І над всім цим тьмяне світло, тінь ґратів.

   Все частіше замислююся, яким буде моє повернення до «нормального» світу. Як приймуть мене люди? Чи зможуть зрозуміти? Боюся повернення і боюся залишитися тут. Заражений страхом… я один із них. Може зламаюся так як Стас? Пам’ятаю, ніколи не дозволяв дивитися на руки, придивлятися до його долоней. Казав, що це передрікає смерть. Сьогодні Стас мертвий. Вийшов минулого тижня, посміхаючись. Що сталося? Як помер? Чому? Цього вже не дізнаюся.

   Наступного тижня виходжу. Скоро Різдво. Та… тамте Різдво…