Кав'ярня

   Різнобарвна маса бджіл і трутнів роїться. Гудуть розмови, сміх. Сіро від диму. Коли дивишся під світло, добре видно, як складається він у тоненькі, хвилясті смуги. Дзвенять склянки, шумить кавоварка. У величезних люстрах, котрі оздоблюють всі стіни, теж точиться життя, яке відбивається крізь вікна. Під вікном сидить пан Роман з паном Володимиром. Двоє підстаркуватих і дещо облізлих пеліканів. Сірі обличчя, мішки під очима, лисини які блищать від поту і жирні шиї. Прийшли, як звичайно, “на полювання”. Посвіжілі, акуратні. На пальці одного з них видно печатку. “Роман” курить і косить довкола свинячими очима у пошуку здобичі. Полювання розпочато. Наївних не бракує. Хіба це вони? Присіли тут під стовпом. Фіалки. Туш тиче. Поморщені повіки. На обличчі яскраві тіні. Вузькі вуста. Огидний колір помади — синій. Розмовляють про щось і сміються. На шиях грубі ланцюжки. Та худа з малими грудьми і грубими колінами нервовим рухом поправляє косу спідницю. Ложка працьовито бродить від тарілки до рота, несучи щораз нову порцію десерту. В кутиках вуст творяться огидні, білі, присохлі заїди. Її колежанка, товста, грудаста блондинка, має завелике декольте. Що хоче показати? Маленькими ковтками п'є каву, “вишукано” висуваючи у бік мізинець. Обидві посилають кокетливі посмішки жиголам, які сидять під вікном.

   Це Рамзес і Фараон. Такі мають псевдоніми, приємні. Їх спеціальність “скубання гусок”. Ніколи не мають застою. Кожного тижня демонструють новий, модний одяг. Щоденно “після роботи” розкидаються грішми. Рамзес високий, широкий у плечах. Смаглявий як циган. Несміливий, романтичний. Вдає бідного студента і треба визнати, робить це фантастично. Фараон — о, Фараон має дев'ятнадцять років. “Хлопці діють надійно, тож за хвилину приносять свої склянки з “мінералкою” до столику “панянок під шістдесять”. Пані на сьомому небі. На столику з'являється вино, тістечка і соки, хоча Рамзес переконує, що є голим, бо ще нічого не заробив, а до стипендії ще далеко.

   Роман і Володимир не мають тут шансу. Розуміють це на ходу і підсідають до якихось милих провінціалок. Дівчата молоді і красиві, але жахливо одягнені і дивовижно неохайно. Голосно сьорбають через соломинки “пепсі” і водять очима за підстаркуватими чоловіками, котрі схоже їм імпонують.

   Коло виходу сидять Зірка і Христина. Красиві дівчата. Чекають на когось. Загадкові. Пахнуть косметикою. Вони також розглядаються без конкретної цілі. На сьогодні вже “зайняті”. Напевно невдовзі під'їде позашляховик по них.

   Під вікном пенсіонер. Сивий, завжди усміхнений. Приходить сюди часто і завжди замовляє чай з лимоном і сирник. П'ючи маленькими ковтками чай, читає свою улюблену газету, час від часу оглядаючи своїм задумливим поглядом залу.

   Збоку якась пара молодят. Зайшли напевно на хвилинку. Тримаючись за руки про щось перешіптуються, схиляючи голови над коктейлями у високих склянках.

   Шум, рух, біганина. Дякуючи Юлі знаю тут всіх постійних клієнтів. Буваємо тут досить часто. Знаю на чиї посмішки не реагувати, а на чиї відповідати сміливо без ризику “наштовхнутися”. Знаю багато. Знаю розклади, хто з ким і за що. Ну що ж, таке життя.