Тепер я потребую допомоги

   Сидимо зі Світланою розділені столом, тут, у лікарняній світлиці. Мовчимо і усміхаємося одне до одного. Знаємо, що коли нарешті пролунають перші слова, не потрібно буде їх боятися. Надто багато нас поєднує... поєднувало?

   Години нічної варти, страшні сигнали які кликали на допомогу, крики про допомогу. Спільне чекання на чиюсь смерть, спільна боротьба за життя — виграна або програна, гірка, болісна. Неспокій, страх, безпомічність — радість, надія, смак перемоги.

   Тепер я є з іншої сторони. Я потребую тієї допомоги. Чи насправді? Чи чекаю на смерть, чи теж, причаївся як кіт, готовий до розпачливої, беззастережної оборони, у повній готовності.

   Кожен день тут це глибока рана, котрої не вилікує час. Дивовижно, як легко повірити у свою відмінність. Вже за кілька днів перестаєш бути впевненим, стаєш одним з багатьох, маріонеткою у пісочному годиннику. Хтось потягне за відповідну мотузку, а ти смієшся або плачеш, ходиш або лежиш, дивлячись мертово у стелю. Існуєш або перестаєш існувати. Ніщо тут не залежить від тебе і нічого тут не маєш. Навіть обличчя у дзеркалі є іншим, дивовижно чужим.

   Бачиш, Світлано, на нашому відділенні все було звичайне, відоме, а тут все пливе, переливається, стирається. Дивишся в обличчя людини, розмовляєш з нею, здається тобі звичайною, нормальною, ба, щасливою та спокійною, а вночі пробуджує тебе тваринне виття, біганина і світло б'є просто в обличчя. Чи впізнаєш свого співрозмовника? Чи це він той теперішній, чи він той, якого так добре пам'ятаєш? Де пробігає лінія існування? Бачиш, Світлано, я вже не я. Дивишся і бачиш ті самі очі, обличчя, посмішку, але це лише оболонка. Інколи не знаю самого себе, інколи перестаю існувати. Не знаю, чи насправді існую. Може колись знову буду з Твоєї сторони, Світлано? Одягну білий халат. Буду допомагати іншим. Лише чи не залишиться у мені вже назавжди переконання, що нічого не зможу? Страх перед кожною подією, перед кожним словом. Як повернуся із того залізного забуття? Чи зможу? Чи захочете мене прийняти? Прийняти без страху, що я це я!? Чи зможу?!...