Маю багато часу на роздуми

   І на аналіз свого життя. Які ролі відіграли в ньому жінки? Перше кохання і перша робота. А раніше? З моменту, коли почав виростати? Спочатку зауважили той факт шанувальники або, як кому зручніше, мамині колеги. Вони перші помітили, що стаю молодим чоловіком.

   Завжди втікав до людей... а що вони могли мені запропонувати?... приязнь, кохання — може, але ніколи до цього не доходило. Тож був сам. Любив танцювати. Танець мав у крові, ніби циганський син. Завжди йшов у клуб "Монумент", бо там можна було прийти самому і без всяких вульгарних натяків запросити дівчину до танцю. Любив атмосферу цього клубу. Миготливі промені світла, сірі не фарбовані стіни і добре граючий оркестр. Потрапив туди випадково, але потім вже був частим гостем. Всі мене там знали. Шаленів на паркеті, але ніхто ніколи не бачив, аби я пив чи курив. Сумний чи веселий, інший — так про мене говорили.

   Пам'ятаю той вечір. Було тепло, а небо аж важке від зірок. Пішов до клубу. Мав на собі красивий одяг. Хороша зачіска. Знав, що виглядаю пристойно. Коли зайшов до зали, сказали мені про це заздрісні очі чоловіків і жіночі очі повні захоплення. Було мені сумно. Замовив каву. Оркестр грав дивну, сумну мелодію. Запросив незнайомку до танцю. Танцював не знаючи, що танцюю, не бачачи обличчя партнерки, не відчуваючи її. Прокинувся від роздумів на середині паркету, коли оголосили новий танець. Тоді помітив все — людей, світло і очі моєї партнерки. Завмер. Були це сталеві, трохи похмурі і аж важкі від вій очі Соломії. Мусив сильно зійти з розуму, бо Зоряна... - таке ім'я мала та дівчина — занепокоїлася. “Може присядемо, зле себе почуваєте?” - запитала. Оркестр почав грати. Швидка, ритмічна, вибухова мелодія. Знову пригорнув дівчину за плечі. Танцював. Був ритмом і мелодією. В очах Зоряни розліталися іскри щастя, було в них щось тепле, добре. Дивився в очі, котрі кохав, і не було важливо, що належать до іншого обличчя, до іншої дівчини.

   “Соломія...” - повторював самими рухами губ. Зрозумів там, у тій залі повній гаміру, що або піду сьогодні і саме зараз з цією дівчиною, або вже ніколи не торкнутся мене долоні жінки.

   Потім ніч... потім сходи у якісь висотці і скрип ключа у замку. Лише коли зачинилися двері і коли делікатно допоміг Зоряні вивільнитися із шалі, покинула мене відвага, яка граничила з нахабством. Сів у крісло і ... чекав... чекав на щось, на що перед тим виразив згоду прийшовши сюди і... завмер. Тимчасом нічого не відбувалося. Зоряна пішла заварювати каву. Тихо грало радіо. Тож пішов за нею до кухні. Встав в дверях і дивився. Білий тюль, скатертина в клітинку, холодильник, і між всім цим вона.

   Висока, красива, дуже жіночна. На обличчі посмішка, трохи несмілива, трохи пустотлива, тепла. Сам не знаю коли опинилася в моїх обіймах. Яка чутлива і делікатна була та дівчина. Поступово почав її цілувати. Не говорила нічого... довго нічого не говорила, а потім сказала: “Мій”... лише це... “Мій”.

   Вільний, голий, безсоромний і щасливий — це був я, насправді я! Тож ще не все для мене закінчилося? Ще можу цілувати без болю, чужі вуста. Брати у володіння тіло таке красиве як тамте? Тої ночі відкрив себе, дізнався, що я є і який я. Просто я чоловік.