Глава 4

– Рита, вставай давай! – я вже пів години трясла подругу в надії привести до тями. Та де там. Я кричу, а вона сопе собі далі. 

Ми б мали зустрітись з усіма біля джерела о десятій годині. Щоб побризкатись трохи водичкою, загадати свої бажання і піти святкувати новий рік у дівчачій компанії та з колоритними музиками, які грали автентичних пісень. 

Софія ще обіцяла нам про діда Мороза справжню історію розповісти й про жертви, які раніше приносили йому люди. Ця легенда й справді зацікавила мене, тому я й смикала любительку вина в надії привести дівчину до тями. А коли зрозуміла, що всі мої старання марні, то швидко зібралася й пішла до джерела. Можливо зробила це на перекір нахабному Матвію. Бо чого це він тут команди свої роздає куди мені ходити, а куди ні. 

– А де Марго? – запитали в мене знайомі дівчата.

– Боролася з вином і програла, – розвела я руками.

– Ой. Воно таке смачне, що я теж ледве відійшла, – промовила висока “діва” десь так років за сорок. 

– Шкода звісно. Пропустить саме головне, – додала інша. Щебетуха з червоними щічками. 

– Шкода, – відповіла їм, не маючи бажання розвивати цю тему.

Добре що підійшла Софія і перевела всю увагу на себе.

Вона розповідала про джерело,  про те як треба бризкати на себе його водичкою, щоб бажання збулося. А я чітко відчувала на собі сторонній погляд. 

Ага. Стоїть на терасі й спостерігає за дівами. Бабій. Хоч і підсніжники красиві були.

Раптом монотонну розповідь перериває відчайдушний крик. Обертаюся і витріщаю очі на Риту. Стоїть, в одній сорочці та розстібнутих сапогах і кліпає не тверезо

– Боже. Рита! Ти що робиш?! – підбігла я до неї, скидаючи з себе пальто і намагаючись закутати її. 

– Облиш мене! Я сніжна діва, мені не холодно. Зараз я йду загадувати бажання, – вона відштовхнула мене і поки всі шоковано порозкривали роти ця дурепа відморожена, інакше не назвати, схопила відро з крижаною водою, якою ми всі мали трошки обличчя побризкати й піднявши до гори різко перевернула його на себе…

Такого ультразвуку ці гори ще певно не чули. Сподіваюсь що Ритині верески не спровокують сходження лавини. 

Далі все відбувалося дуже швидко і без зайвих слів. Я загорнула льодяну і мокру подругу у своє пальто, підбіг Матвій і підхопивши її на руки поніс до нашого будиночка. Там він залишив її на ліжку і вийшов у вітальню. Я загнала паскудницю п'яну під гарячий душ і там вже переодягла її, паралельно слухаючи  все ще не тверезі щебетання про те яка вона крута сніжинка і що після цього всесвіт просто зобов'язаний відправити їй крутого хлопця з пристойним  прізвищем.

– Прощавай Козюлькіна! Ти доживаєш свої останні дні, – сонно бурмотіла Рита, зариваючись мокрою головою під ковдру. 

– Козюлькіна? – перепитав Матвій, коли я вийшла до нього, зачиняючи до Рити двері.

– Прізвище її. Вона одружитись  мріє, щоб змінити її, – пояснила йому. – Дякую за допомогу…

– Не хочеш прогулятись? 

Я бачила його погляд на мене і звісно вже розуміла чим закінчиться наша прогулянка. А і нехай. Ігнорувати такого красеня було б великим гріхом. Тож я дозволила собі провести Новорічну ніч не за переглядом фільмів, а у компанії привабливого бабія. Нехай я й була мільйон якоюсь там та хіба ж то впливає на бажання і напруження, що так і тріщало між нами? 

Далеко ми не гуляли. Він привів мене до маленького будиночка, що ховався відразу за рестораном. 

– Зайдеш? – несміливо запропонував він.

– Якщо пішла, то певно що й зайду, – гордо промовила я і хотіла вже першою пройти в середину. Та він різко перехопив і притягнув мене до себе. 

– Колючка, я навіть імені твого не знаю, а вже так сильно хочу відчути наскільки солодкі в тебе вуста, – прошепотів він гаряче у мої губи. 

Моя внутрішня жінка розправила плечі й забила у кут свідомості перфекціоністку разом з кар'єристкою, промовивши до них: “Сидіть мені там тихо! Зараз мій час. Час суцільного задоволення” 

– Мене звати Ярослава. Тільки на цю ніч я буду Ясею для тебе, – промовила і перша поцілувала його. А далі вихор його і мого бажання підхопив нас і закружляв у своєму чуттєвому танку повнісінької насолоди. Секс без зобов'язань це найкраще що придумали люди…

***

– Яся, квіточка моя ніжна, – муркотів мені на вухо Матвій. – Прокидайся сонечко. Я нам сніданок приніс. Не хочу без тебе починати. 

Я як кішка потягнулася і нарешті розплющила очі. Все тіло трохи боліло від веселої чи скоріше бурхливої ночі. 

– Відчуваю запах кави.

– Я зробив з молоком і без. Ти яку любиш? 

– Без.

– Тепер буду знати. 

Очі мої мало на лоба не полізли від тої кількості їжі, яку він примудрився помістити на одну тацю.

– Не знав що ти любиш, тому всього по трохи взяв, – посміхнувся він на мої знаки питання в очах. 

– Дякую… І за сніданок…. І за приємну Новорічну ніч, – промовила нарешті відпиваючи трохи кави. Чомусь слова ці мені важко давалися.