Я не вмію мовчати

Помилки юності

По підлозі сукня волочилась,
Геть подерта, в плямах від трави.
Випускниця голову схилила,
Й на медальку сльози потекли.

Захід стріли, бризкало ігристе,
Стукав келих й серце у вухах.
Поцілунок, вкрадений навмисне,
Присмаком ігристого на смак.

Тут не він, і там не він — не поруч.
Геть забув про те, що говорив.
Він забув про лавку біля школи
І як руки на морозі грів.

Обіцянок сипалось багато —
Про майбутнє і про спільний вуз.
А насправді — зіпсоване свято
І звичайний брехун, боягуз...

Юності палкої ми помилки
Можем рахувати на руках.
Хтось багато має — як сніжинки,
Що осіли на сумних полях.

І довіру вже не повернути,
І не повернути ту любов.
Юність втрачену бува краще забути
Й дякувати тому, хто пішов.

Та часом життя несправедливо —
Не дає вдихнути й відпочить.
І не йде із голови зрадливий,
І не йде зіпсована та мить.

В голові, немов на перемотці,
Юності палкої помилки.
Сукня в плямах від трави — і сльози,
Що з очей у котре потекли...

Подобається

#2944 в Різне
#661 в Поезія

Відредаговано: 20.11.2025