Я не вмію мовчати

Поламані іграшки

"Поламані іграшки треба викидати".
Саме так учила сина маленького мати.
Час — ще той бешкетник, швидко він минає,
Звичка, набута роками, на жаль, не зникає...

По занедбаних стежинах дівчина ходила,
Того, на кого чекала, вона не зустріла.
У розбитому сердечку — відголоски болю,
Заховавшись у тіньочку, викричала горе.

Там, де бачила кохання, — ховались обмани.
Після палких поцілунків — тільки в серці рани.
Він уміло грався нею, наче вона лялька.
Вірила, що є кохана, в була коханка.

Він награвся й охолонув, зник в одну хвилину.
Як тепер їй це прийняти й жити без провини?
Як навчитись піднімати голову вверх знову?
Чи втекти від всіх й сховатись до якогось схову?

Поламані іграшки — для когось важливі.
Може, були найдорожчі у житті щасливім.
Може, хтось про них лиш мріє, або хтось чекає.
Але є, на жаль, і ті, хто їх викидає.

Любава Волошин

Подобається

#2936 в Різне
#660 в Поезія

У тексті є: у тексті є любов і біль, у тексті є дитяча література, у тексті є емоційно забарвлені слова

Відредаговано: 20.11.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись