Розділ 1. Соломія

Соломія

- Ви всі божевільні! – Вигукую, не в силах стримати свої емоції.

- Заспокойся, Соломка, - просить Зорянка.

- Щоб я ще раз тебе послухала…

- Добре, - перебиває. – Я більше так не буду…

Не буде вона! Звісно! Це подруга мене притягнула до цієї божевільної шахрайки. Я не хотіла сюди йти бо не вірю в усю цю містичну маячню. Але ж Зоряна…

- Ну пішли, Соломка, - вмовляє. – Ця бабуся справжня відьма. Вона тобі допоможе.

- Не потрібно, - посміхаюся. – Я сама з усім впораюся.

- Ні, – відрубає. – Тобі вже двадцять вісім, а сім’ї не маєш, – розводить руками. – Ані дітей, ані чоловіка…

- А то ти маєш? – Пирхаю. – Я маю нормальну роботу, та освіту… І взагалі, - обурююся. – Яка адекватна відьма буде робити для себе сайт? По-перше, відьом не існує. По-друге, це звичайна шахрайка.

- Не маю. Але я молодша за тебе на три роки. Ще встигну… а заробляти потрібно всім, – не здається подруга. – Ну будь ла-а-аска, – тягне, продовжуючи вмовляти. – Я тобі обіцяю, якщо щось буде не так, підемо. Але там такі коментарі, Соломка, – захоплюється. – Всі хто були у неї пишуть що вона справжнісінька чаклунка. Дива робить. Дівчата і чоловіків знаходять, і народжують діток, і при цьому роботу ніхто не втрачає…

- Ну ось послав мені Бог подругу, яка захоплюється усілякою містикою та вірить в існування вовкулаків, – змучено плюхаюся на диван, дивлюся на екран відчиненого ноутбука. - Спадкова відьма Таїся, допоможе вам розібратися в своїх проблемах. Онлайн запис, - здивовано читаю, та переводжу погляд на подругу. – Онлайн запис? До відьми? Ти серйозно?

- Не переймайся я вже нас записала, на щастя вона може приймати по кілька осіб за раз. Ми повинні прийти по вказаній адресі в смс, завтра о п’ятій вечора.

- І як давно ти це зробила? – Питаю, змирившись з черговою «чаклункою». Закриваю обличчя долонями.

- Два місяці тому… - винувато промовляє…

- Що? – Викочую на неї свої очі. – А я дізнаюся про це тільки зараз, так?

- Ну я гадала, що дочекаюсь кращого часу, аніж зараз, але три дні тому отримала повідомлення з місцем, часом та датою…

- А так би ще чекала кращого моменту, – іронізую. – І взагалі, тебе не збентежив сам запис? Подаєш заявку в інтернеті та чекаєш майже два місяці на смс з адресом.

- Ну це ж відьми, - знизує плечима. – Можливо у них так прийнято…

- Ну тобі краще знати, - відкрито глузую, розуміючи що нікуди не подітися…

І ось ми тут. В якомусь домику посередині ліса. Я хочу назад до міста. Тут навіть телефон не ловить. Але Зорянка щаслива, посміхається бабці Таїсі, яка і виявляється чаклункою. На перший погляд ця бабуся сама невинність, але… навіть не знаю… трохи дивна вона. А її помічниця мені чомусь не сподобалася с першого погляду, не розумію чому… але доки вони нічого кримінального не зробили, терплю цю виставу…

Озираюсь, дивлячись на різноманіття трав, якісь дивні глечики… Більше на ворожок схожі аніж на чаклунок.

Мій погляд приковує до себе якийсь дивний камінець фіолетового кольору, хоча ні… він нібито переливається від фіолетового до рожевого і навпаки... Стою як зачарована, намагаючись його розгледіти, перестаю слухати розмову…

- Вона??? – Чую здивованні інтонації Зорянки, переводжу на неї очі.

- Що? – Питаю, нерозуміючі про що йде мова.

- Бабця Таїся, каже, що ти… - трохи замислюється, вагаючись. – Що ти відьма.

- Що? – Лупаю очима, нервово посміхаючись. – Бабусю, ви з глузду з’їхали? Яка до біса відьма? – Обурююся, такого я точно не очікувала почути.

- Норов маєш, це добре. – Констатує, продовжуючи товкти якісь трави у ступці.

- Отже так. Послухайте мене уважно, – намагаюся взяти себе до рук. – Я – Соломія Михайлівна Палій.

- Бачу, - хитро усміхається стара, і при цьому навіть не дивиться на мене. Бере у своєї помічниці якусь пляшечку з прозорою рідиною, та заливає трави.

- Я ще не закінчила, - гніваюся. – Я людина, – твердо наголошую. – Не відьма! Лю-ди-на! – Промовляю по складах, щоб до всіх дійшло!

- Те що ти людина, - спокійно каже, водячи руками над ступкою. – Зовсім не означає, що ти не можеш бути відьмою.

- Ні, ну ви точно божевільні! – Пихкаю. – У мене що кольорова магія з рук виходить, є чарівний капелюшик чи мітла?

- Так і у мене не має, - глузує з мене стара.

- Ви всі тут божевільні! – Вигукую, не в силах стримати свої емоції.

- Заспокойся, Соломка, - просить Зоряна.

- Щоб я ще раз тебе послухала…

- Добре, - перебиває. – Я більше так не буду…

- Пішли, - суворо звертаюся до неї.

- Але ж ти… - вона озирається на відьму.

- Ще слово і ми не подруги, - кажу, стримуючи свої останні краплі терпіння.

- Так, все, - встає зі стільця бабця, та підходить до мене. – Це для тебе, - протягує ту саму маленьку пляшечку тільки вже наповнену сумішшю з трав. Вкладає її мені в долоні. – Ти відьма, – впевнено каже дивлячись в очі, а я в цей момент розумію що не можу нічого промовити, начебто втрачаю цю здатність. – Твоя сила нібито спить в тобі, для того щоб її розбудити тобі потрібно випити це. Я готова тобі допомогти зі всім цим розібратися, якщо ти погодишся.  Орися, дай їй візитівку.

- Отже візитівка, - втомлено видихаю, немаючі сил сперечатися. Вона відходить від мене і я знову все можу. – А якщо я не хочу бути відьмою, та мати ці «сили»? – Питаю.

- Ти вже відьма, і маєш силу. Якщо не розбудити її зараз це може зіграти з тобою злий жарт. Оточуючи надприродні істоти бачать тебе як відьму, а ні як звичайну людину, – вона з таким теплом подивилася на мене, що я легенько посміхнулася куточкам губ. – Я вважаю краще вміти користуватися власною магією, щоб згодом її не обернули проти тебе.

- Я поміркую над вашими словами, - спокійно кажу, розуміючи що час валити звідси, а то все тут… якесь дивне. – Прощавайте.