Я не відчув

— Як же я втомився, — видихнув Петро.

Він подивився на Єву запитально, ніби очікував підтвердження. Хтось з навколишніх повинен був засвідчити: чоловік справді зробив достатньо, щоб почуватися втомленим. 

Єва була не проти ділитись з чоловіком визнанням. Вона це робила регулярно. Єдине, чого вона потребувала у відповідь — хоч крихту взаємності. Але отримувала її надто рідко, надто мало. І тому — вигорала. В такі моменти її наповнювала відчайдушна злість. Хоч вона і знала — постояти за себе це небезпечно. 

— Петрику, знаю, як ти втомився. Ти переробив цілу купу справ, — вдячно відповіла. 

Жінка і сама добряче втомилась, але до чоловіка відчувала неабияку вдячність. Сьогодні він зробив майже неможливе: напиляв і наколов цілу купу дров. Почистив туалет на вулиці. Ще розтопив на кухні піч, приніс дрова і кілька разів сходив по воду. 

Вони жили в сільському будинку разом з дітьми та матір'ю Петра. І важкі побутові умови, які Єва щосили прагнула осучаснити та привести до чогось більш комфортного та придатного для життя тепер виглядали радше як плюс. Електрики в країні критично не вистачає, тож її подають від сили на 4-6 годин  на добу. Для обігріву будинку цього ніяк не достатньо. Ще й стіни холодні і проводка слабка. Тож єдине, що рятує — старі печі на дровах. На додачу — замерз водопровід, коли вдарили екстремальні морози. І дорога засніжена, слизька, нема можливості викликати спеціаліста, щоб відкачати відходи з туалету.

— А нам пощастило, Петрику, правда ж?

— Чого?

— От купа проблем, але як не як, тут їх можна вирішити. Не те що в квартирах.

— Ага...

Єві, звісно, було важко. Дуже важко.

Окрема проблема — проживання зі свекрухою, яка спочатку здавалась доброю, але згодом стало ясно — прагне всіх підпорядкувати своїм правилам. Втручання в життя молодої сім'ї для неї слугувало чимось на кшталт щоденної норми. Петрик — звик до цього з самого дитинства і проблеми та можливості її усунути не бачив. Головне — його радувало, що можна жити під материним дахом безкоштовно, не потрібно турбуватися про квартплату і дорогі комунальні послуги щомісяця. Побутові труднощі, які були особливо помітні при догляді за дітьми, здебільшого лягали на плечі Єви. Чоловік, навіть коли помічав, як жінці важко, вмів від цього відмахнутись, не думати про це, переключитись на щось інше.

Єва довгий час жила мріями про зміни. Ніби от-от, ще трошечки, і — щось зміниться. Може — вони покращать умови, збудують щось своє або переїдуть. Петрик не визнавав цього, але на справі — робив все, щоб тільки залишитись на місці. Нічого особливо не змінювати і зайве не ризикувати.

Коли ситуація в країні погіршилась, думати про кардинальні зміни Єві ставало все складніше. Зірватись у нестабільність в такій невідомості, та ще й з малими дітьми — це щось надто ризиковане. Сама вона ще могла б на таке наважитись, але піддати небезпеці дітей — це вже ні. 

А зараз вона навіть раділа, поруч з сумом, відчаєм і горюванням за мріями, яким не збутись. Раділа, що тут, в сільській місцевості, навіть якщо великі проблеми з усім, з теплом, водою, туалетом — це можна вирішити. Важкою працею, не з високим рівнем комфорту, з виснаженням здоров'я — але можна вирішити. Навіть якщо в них закінчиться їжа, якщо не буде змоги щось купити — але буде, щонайменше — можливість виростити на земельній ділянці овочі, зібрати фрукти і горіхи, напиляти дров. Можна вижити.

Але їй було важко. Фізично і психологічно. 

На Єву тиснуло одразу багато всього: школа далеко і при поганих погодних умовах їх неможливо відвести,  і в той же час адміністрація вимагає суворої звітності за відвідування. Дітей потрібно навчати, а вони не надто прагнуть цього, а от конфліктувати одне з одним — це залюбки. Постійна напруга зі свекрухою — Єва вже навіть не розмовляла з нею, лише могла відповісти на запитання і передати важливу інформацію, не більше. Проте докори і претензії від свекрухи не закінчувались. А побут був важким і виснажливим.

Сьогодні Єва з самого ранку носила дрова до кухні, щоб натопити і нагріти води. Готувала їжу для чоловіка і дітей. Перемила цілу купу посуду. Зібрала випраний і частково підсушений одяг та розвішала в коморі, щоб досох. А найважчим було прання. Потрібно було наносити від колодязя воду, нагріти, перепрати і переполоскати купу речей вручну, бо до майже постійної відсутності електрики додалось те, що через замерзлий водопровід пральну машину взагалі не запустити. Ну і потім все це на вулиці в холоді розвішати, щоб підсихало. 

Весь день жінка чемно займалась всіма цими справами. Паралельно з цим, щоразу, коли Петро просив найменшої допомоги, жінка одразу виконувала його дрібні вказівки: то знайти сухий чистий одяг на зміну, то заварити чаю, то віднести телефон на зарядку. Ну і вишенькою на торті було те, що Єві довелося ще й домовлятись з дітьми, аби вони провели цей день мирно. Донька з сином звикли сваритись і при непорозуміннях звертатись до батьків. Жінка завжди намагалась їм все пояснити, з повагою, розумінням до їхніх потреб і без агресії. Проте пояснення не надто допомагали. Цього разу не було ні сил, ні часу на лояльність. І їй довелося максимально чітко і суворо пояснити, що в батьків сьогодні багато непростих справ для виживання сім’ї, а в дітей поки що є можливість вчитись, відпочивати і спілкуватись. І наполягти, щоб вони зайвий раз  не турбували її і батька. 

Коли Петро закінчив свої справи, Єві потрібно було ще деякий час попрацювати, щоб завершити прання, приготувати вечерю, а потім ще й організувати купання дітей, і в тому числі помити їм голови. І все це без світла, без води в крані і тим більше в душі. 

Єва сказала чоловікові, що не може порадіти разом з ним, що він закінчив свої справи, бо в неї ще купа справ, і вона не знає, як впоратись.