Розділ 6

Розділ 6

Там, де вона мала його вбити

Після обіду стало тільки гірше. Якщо зранку Ердан хоча б годував мене сніданком, то тепер він просто посадив мене на коня й повіз у невідомому напрямку.

— Ми вже приїхали?

— Ні.

— А тепер?

— Теж ні.

— Ви неймовірно дратівлива людина.

— Мені відомо.

Я глянула на Кассіана.

— Він коли-небудь говорить щось інше?

— Іноді.

— І що саме?

— "Ні".

— Дуже різноманітна людина.

Кассіан усміхнувся. Ердан навіть не озирнувся. Через деякий час ліс почав рідшати. Попереду з'явилася вузька стежка, яка спускалася до невеликої галявини. І саме тоді я помітила вираз обличчя Кассіана. Веселощі зникли повністю. Мені це не сподобалося.

— Де ми?

Ніхто не відповів. От тепер уже справді не сподобалося. Ердан спішився першим. Я зістрибнула слідом і озирнулася навколо. Галявина як галявина. Трава. Дерева. Старий камінь біля стежки. Нічого особливого.

— То навіщо ми тут?

Ердан дивився кудись убік.

— Ви не впізнаєте це місце?

У мене всередині все похололо.

— Повинна?

Він мовчав.

А потім спокійно сказав:

— Саме тут ви намагалися мене вбити.

Я кілька секунд дивилася на нього. Потім на галявину. Потім знову на нього.

— І ви привезли мене сюди добровільно?

— Ви розчаровані?

— Просто уточнюю рівень вашого безумства.

Кассіан тихо хмикнув.

— Я теж ставив це питання.

— І?

— Відповіді не отримав.

— Зрозуміло.

Я озирнулася навколо ще раз. Галявина виглядала абсолютно звичайною. Трава. Дерева. Старий дуб біля краю стежки.

— І що сталося?

Ердан підійшов до дерева.

— Стріла влучила сюди.

Я наблизилася. У корі залишився старий слід.

— А де стояла Елеонора?

Він показав рукою в протилежний бік галявини. Я перевела погляд туди. Потім назад на дерево. Потім знову туди.

— Це безглуздо.

Кассіан насупився.

— Що саме?

— Уся ця історія.

— Поясніть.

Я знову подивилася на відстань між дубом і місцем, яке показав Ердан.

— Вона добре стріляла?

— Добре? — перепитав Кассіан. — Вона була однією з найкращих мисливиць у королівстві.

— Тоді вона не могла промахнутися.

Запала тиша. Ердан дивився на мене. Кассіан теж.

— Що? — не витримала я.

— Продовжуйте, — сказав Ердан.

— Тут навіть продовжувати нічого. Якщо вона стояла там, а ви тут, то відстань смішна.

— Люди помиляються.

— Не такі.

Ердан ледь примружився.

— Не такі?

— Не найкращі мисливці королівства.

Я підійшла до місця, яке він показав. Потім озирнулася на дуб.

— Серйозно. Якщо вона була однією з найкращих мисливиць королівства, то це не схоже на випадковий промах.

— Нарешті розумна думка, — пробурмотів Кассіан.

Я проігнорувала його й подивилася на Ердана.

— Ви ж теж це розумієте.

На мить кутик його губ сіпнувся. Я знову подивилася на дуб.

— Або вона не хотіла вас убивати.

Ердан нічого не сказав.

— Або навмисно промахнулася.

— І навіщо їй це? — запитав Кассіан.

— Мені здається, ви знаєте про це більше за мене.

Після цих слів запала дивна тиша. Я зробила вигляд, що не помітила.

— Або є третій варіант.

Тепер обидва дивилися на мене.

— Який?

Я кивнула на слід у корі.

— Стріляла не вона.

Кассіан першим відвів погляд. Ердан залишився стояти нерухомо.

— Ми розглядали цю версію, — нарешті сказав він.

— І?

— Стрілу впізнали.

— Яку стрілу?

— Ту, що знайшли тут.

Я насупилася.

— І як можна впізнати стрілу?

— На ній був герб Арденів.

У мене всередині щось неприємно кольнуло.

— І це все?

Вперше за весь час Кассіан подивився на мене по-справжньому уважно.

— Для суду цього вистачило.

— А для вас?

Кассіан і Ердан переглянулися. Мені це зовсім не сподобалося. Я перевела погляд на старий слід у корі.

— Дивно.

— Що саме? — запитав Кассіан.

— Те, що всі впевнені.

Ердан мовчки дивився на мене.

— У чому?

— У її провині.

Я кивнула на дерево.

— Є стріла. Є герб. Є замах.

— Саме так.

— Але це не пояснює, чому вона промахнулася.

— Є речі, які неможливо пояснити.

— Це дуже зручна відповідь.

Ердан ледь примружився.

— І?

— І мені все ще не подобається ця відповідь.

Кассіан схрестив руки на грудях.

— Припустимо, ви маєте рацію. Що це змінює?

— Нічого.

— Тоді чому вас це хвилює?

— Бо тепер це дратує і мене.

На мить запала тиша.

— Чудово, — пробурмотів Кассіан. — Тепер вас двоє.

— Співчуваю.

— Дякую.

Я ще раз озирнулася навколо. Галявина. Дуб. Старий слід від стріли. І відчуття, що в усій цій історії бракує якогось шматка.

— Можливо, я чогось не розумію, — сказала я. — Але якщо все настільки очевидно, чому ви досі сюди повертаєтеся?

Кассіан перевів погляд на Ердана. Ердан кілька секунд мовчав.

— Повертаємося.

Я кліпнула.

— Це не відповідь.

— Я знаю.

— Ви спеціально це робите?

— Іноді.

— Жахлива звичка.

— Мені підходить.

Я важко зітхнула й рушила до коня. І лише коли ми виїхали з галявини, мене наздогнала одна дуже неприємна думка. Ердан привіз мене сюди не для того, щоб я щось згадала. Він привіз мене сюди, щоб подивитися, що я скажу. І чомусь мені здавалося, що почуте його не заспокоїло.